ПРОПАДАТИ

де на́ше (ва́ше, його́ і т. ін.) не пропада́ло (не пропада́є). Уживається для вираження чиєїсь готовності зазнати збитків, утрат і т. ін. — Де його не пропадало! Він подарує борг і Карпцю, і Підіпригорі, аби лише вони відмовились від його землі (М. Стельмах); — Сими днями сподіваюся бочку (риби) розпродати; а там коли з півбочки й пропаде — невелика утрата, де наше не пропадає (Панас Мирний).

(і) слід пропа́в (запа́в) / пропада́є за ким, чий. Хто-, що-небудь безслідно зник, зникло. Певності дожидаємо-плачемо; .. сумуємо, що її (Катрі) слід запав (Марко Вовчок); А лукавих, нечестивих і слід пропадає,— Як той попіл, над землею Вітер розмахає (Т. Шевченко); — Давно копита відгучали, уже пропав за ними й слід. Уже дівчата докучали: чого чекаєш стільки літ? (Л. Костенко).

пропада́ти (пропа́сти) з оче́й. Переставати бути видимим, ідучи звідкись, непомітно залишаючи яке-небудь місце. Нараз (Яків Сова) завернув за ріг й пропав з очей (М. Лазорський).

пропада́ти (пропа́сти) про́падом. Терпіти страшні нестатки; злидні, жити тяжко, нужденно. — Плакала я, плакала, гірко горювала, п’ять літ пропадом пропадала (Грицько Григоренко).

пропади́ / рідше пропада́й ти (ви, він, вона́ і т. ін.) про́падом (рідше пра́хом). Уживається для вираження крайнього незадоволення, великого обурення ким-, чим-небудь; згинь, хай згине. — Іди он до свого верстата й працюй.— А пропади ти пропадом! — махнув рукою Максим (Д. Ткач); — Х-хох! — зітхнув диякон і погасив недогарок. — А пропади ти пропадом! Отак і вдома, хоч цілий вечір рота не роззявляй… Ох-хо-хох… (Василь Шевчук); ..Кому черево наросте аж вище носа, а тобі жили тягтиме, пропади воно прахом (М. Коцюбинський).