ПРОГРИЗТИ

гри́зти / прогри́зти го́лову перев. кому, чию, рідко ким, чим, несхв. 1. Набридати комусь якимись розмовами, вимагати що-небудь і т. ін. Почала баба дідові гризти голову: — Твоя дитина ледащо (Укр.. казки); Спускайся з гори тихіше вниз, щоб ніхто голови не гриз (М. Номис); Жінка було гризе йому голову і уранці і увечері (Г. Квітка-Основ’яненко); Перші глави почну переписувать. Тепер хоч уже ніхто не гризтиме моєї голови! (Леся Українка); — Гетьте, не лізьте! — скрикне Марина.— Он мені всі голову прогризли вами (Панас Мирний); — Я вже татові голову прогризла, щоб і дітям у школі молоко видавали. Без грошей (В. Кучер). го́лову гри́зти та гри́зти. Палажка ж своє діло робила: за вгород Михайлові голову гризла та гризла (А. Тесленко). 2. Турбувати, дуже непокоїти і т. ін. — Щось дуже хмурий пан гетьман,— тихо сказав Іскра Палієві.— Самота гризе йому стару голову,— тихо ж ві