ПРИХИЛИТИ

го́лову (свою́) прихили́ти де. Знайти якийсь притулок, пристановище; влаштуватися десь. Прийдеш над сю гору,— пустиня, спалена сонцем, ні прутика, ні гіллячки, щоб хоч де голову прихилить від палу… (Панас Мирний); — Доки живу — земля моя, я господар на ній. Гичак поділив, а тепер, на старість, не має де голову прихилити (М. Томчаній); — Куди ж нам, Денисе, найкраще податися, де голову прихилити..? (М. Стельмах); Хіба мало таких .. тиняється по світу, де б свою голову прихилити? (Панас Мирний).

не ма́ти де го́лову (голови́) прихили́ти. Бути самотнім, залишитися без рідних і близьких. Тепер, на старість, не має де голову прихилити (М. Томчаний); Тітка Мотря оповідала, як їй було добре за покійником третім чоловіком і як вона тепер бідує, не маючи де голови прихилити на старості літ… (М. Коцюбинський). не ма́ти куди́ (до ко́го) прихили́тися (го́лову прихили́ти). На старості не мала до кого голову прихилити, куди прихилитися (З газети).

прихили́ти не́ба (со́нце, світ і т. ін.) для кого, кому, зі сл. ра́дий, зда́тний і т. ін. Зробити для когось усе, навіть неможливе. Гірко було Маланці. От, зростила дитину, берегла, доглядала, рада була неба їй прихилити та зорями вкрити, а тепер оддай між люди на поневіряння (М. Коцюбинський); (Косяк:) Оленько, кохана моя. Та я радий для тебе сонце прихилити (М. Зарудний); Шаблистий розмахував не руками, а голоблями — здатними, здається, прихилити весь світ для Павла Жабокрика (Є. Гуцало).

прихиля́ти / прихили́ти до се́бе се́рце (серця́) чиє (чиї), кого і без додатка. Викликати до себе чиюсь приязнь, чиїсь симпатії. Маленька, кругловиденька, з терновими мрійними очима, вона зразу прихиляла до себе серце всякої людини (С. Васильченко); Там, на чужині, вони зуміли прихилить до себе серця. Народи увінчували лаврами, підносили на Парнас їх, видатних співаків України (З журналу).