ПРИСОХТИ

живі́т присо́х до спи́ни (до хребта́) у кого і без додатка. 1. Хто-небудь дуже худий. — Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться... (М. Коцюбинський); — Оце знайшли пузатого. Живіт до спини присох! Ходить як з хреста знятий... (О. Гончар). 2. Хто-небудь дуже голодний. — Бач, зголоднів! — з співчуттям обізвалась Соломія.— Ая!.. ая... ще й не такої заспіваєш, як живіт присохне до спини (М. Коцюбинський); — А чи не розжився б я у вас на шматочок хліба. Вже живіт до хребта присох... (Ю. Збанацький).

присо́хне, як на соба́ці, на кому і без додатка, грубо. 1. перев. безос. Загоїться, зникне (про виразки, хвороби і т. ін.); одужає хтось. — А що, Варко, полегшало тобі? — Та присохне, як на собаці (Панас Мирний); — Лягайте завтра в військовий лазарет,— зрадів Лазаревський .. — Ні,— відрубав Шевченко.— Якось викручуватись — це не для мене. Потрусить трохи і минеться, присохне, як на собаці (З. Тулуб). 2. Не набуде розголосу, забудеться (про щось неприємне). Сумна повернула додому Маланка й нікому не похвалилась, що бачила й чула. Нехай вже воно присохне на ній, як на собаці (М. Коцюбинський); Він подумав, що ніхто не бачив, ніхто не знає і все присохне, як на собаці (С. Чорнобривець).

язи́к (як (мов, ні́би і т. ін.)) прирі́с (приста́в, присо́х) до піднебі́ння (у ро́ті) у кого, чий і без додатка. Хто-небудь замовк, втратив здатність говорити через хвилювання, тривогу, переляк тощо. Не сподіваючись цієї зустрічі, я відхилив двері в коридор, а навпроти вона. Сполохано глянула в очі, опустила довгі вії. У мене язик мов приріс до піднебення (Ю. Збанацький); “Його благородіє” не забалакало, воно, правда, поривалось сказати щось, та язик пристав у роті, не повертався (Панас Мирний); — Чуєте, який я красномовний… А примусьте мене зараз заговорити, хоч словечко витиснути, коли язик присох до піднебіння (В. Речмедін). язики́ поприсиха́ли в ро́ті (про багатьох). Нам сиділося, як собаці на човні, а язики наші в роті поприсихали (Ю. Яновський).