ПРИЙНЯТИ

бра́ти / взя́ти гріх (рідко гріха́) на (свою́) ду́шу (на се́бе). 1. Діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне. — Ти знаєш, може, та, що цю спідницю носила, лежить під землею, .. я доношую це рам’я… мучуся… беру гріх на себе… (Панас Мирний); Колись робили на пана прихватком, а тепер робимо вже прихватком на себе, або вночі, коли місячно. Беремо гріх на душу — робимо ще й у неділю: великий гріх! Та що зробиш, коли зерно сиплеться, треба рятувати (М. Лазорський); — Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму ..— Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму (Т. Шевченко); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Але не можу, дівонько, ще й такий гріх узяти на себе. Не можу, саму молодою ошукано такечки (Я. Баш). прийня́ти гріх на ду́шу. Каюсь, що прийняла гріх на душу. Так довго не писала. Тепер буду виправлятися (З газети). 2. Чинити злочин, убивати кого-н

бра́ти / взя́ти (прийня́ти) на (свої́) пле́чі що. 1. Робити все самому, не обтяжуючи когось. Матуся у них в домі сильна, роботяща, з такою матусею не заживеш мозолів, усе бере на свої натруджені плечі (Ю. Бедзик); — Він усю виборчу справу на свої плечі взяв… (Панас Мирний). 2. Зобов’язуватися щось виконати, зробити. Беру нову ношу на плечі. Хай важче буде, але ж на серці якось гарно… (О. Гончар); — Хочу взяти добровільно на свої плечі додаткові обов’язки — вчасно закінчити ремонт тракторів (З газети).

бра́ти (прийма́ти) / взя́ти (прийня́ти) (бли́зько) до (свого́) се́рця що. 1. Болісно сприймати, переживати що-небудь. — Маріє, не бери собі того так до серця… Плачем лиха не виплачеш (Р. Іваничук); // Перейматися чимсь, співчутливо ставитися до чого-небудь. Мирослава .. дуже любила брата та і всю його родину. І інтереси їх близько брала до серця (А. Головко); Вислухуючи мої дитячі скарги, вона завжди близько приймала їх до свого серця, умовляючи мене не звертати на те уваги (Панас Мирний). 2. Ставитися до чого-небудь з інтересом, надаючи йому великого значення. Мудрість Данте Шевченко так близько бере до серця тому, що доля італійського поета схожа була на його власну (З журналу); (Едіта:) Я мушу вам признатись, що я на сина втратила надію. Він слів моїх до серця не приймає (Леся Українка).

прийма́ти / прийня́ти бій. Вступати в гарячу суперечку, в полеміку з кимсь; сперечатися, боротися і т. ін. (Ольга Антонівна:) Я скажу, що тебе нема, що ти хворий. (Лисенко:) Ні, не треба… Я прийму бій. Все одно з ними треба колись схрестити мечі (Ю. Мокрієв).

прийма́ти / прийня́ти всерйо́з кого, що. Надавати значення чому-небудь, вважати щось вартим уваги, цінувати когось і т. ін. Чого-чого, але наскоку звідси адмірал Янікоста зовсім не сподівався… Чи можна було приймати всерйоз отой напівлегендарний загін таврійської вольниці? Що вони могли значити проти нього? (О. Гончар).

прийма́ти / прийня́ти на се́бе що. 1. Зазнавати якогось впливу, перев. чого-небудь неприємного. Весь шквал обурення за простій приймає на себе виконроб товариш Красуля (О. Гончар); Завили й загавкали спущені з цепу собаки. Їхню злобну навалу прийняв на себе парубок, який відступав останнім… (О. Донченко). 2. Розділяти чиїсь переживання, переймаючись його болями, бідами і т. ін. Часто згадую ті легенди, де одна людина приймає на себе чужу біду і слабість, і жаль мені, що се можливо тільки в казці! (Леся Українка); Сам нахилявся над крихітним тільцем, що змагалося за життя, і мовчки приймав на себе той біль, той крик, той вибираючий душу доньчин плач (О. Гончар). 3. Вважати щось таким, що стосується особисто когось. Моя байка — Ні бійка, ні лайка: Нехай ніхто на себе не приймає, А всяк на вус собі мотає (Л. Боровиковський).

прийма́ти / прийня́ти се́рцем (до се́рця) що. Глибоко відчувати, розуміти, усвідомлювати що-небудь. Що гарячіше прийматимемо до серця чужі страждання, то частіше звертатимемося до вічності, до зірок (З журналу); Тож не цурайтесь видом бідним, нескладним гомоном її (пісні), А серцем .. Прийміть і полюбіть її (І. Франко); Летіли вдаль думки, немов осіннє листя, і серцем прийняла Оксана жах війни (В. Сосюра). щи́рим се́рде́ньком прийня́ти. Я віру Щирим серденьком прийняв (Леся Українка).

прийня́ти в се́рце (в ду́шу). 1. кого. Прихильно, з любов’ю зустріти когось, поставитися до когось. За час майже шестирічної розлуки до невпізнання змінило його життя, змінило для інших, але не для неї, не для матері! Прийняла його в серце, яким є, здається, таким і ждала (О. Гончар). 2. що. Лагідно сприйняти щось, погодитися з чим-небудь. (Руфін:) Прісцілло, .. ти вимовила слово, якого я не смів промовить перший, бо думав,— ти його не приймеш в душу (Леся Українка).

прийня́ти (на се́бе) уда́р (рідше вого́нь). Прикрити, уберегти кого-небудь від небезпеки, неприємностей, ганьби і т. ін.; заступитися за когось. (Богушова:) Певно, Марійка прийняла на себе удар, який мав упасти на Ганю (В. Собко); Артем залишився один, прийнявши на себе вогонь, щоб дати можливість Миколі вислизнути з пастки і донести до своїх карту (М. Ю. Тарновський); Довелося йому прийняти на себе вогонь критики (З газети).

прийня́ти / прийма́ти естафе́ту чого, від кого, книжн. Продовжити чиїсь починання, традиції і т. ін. Письменник повинен бути гідним своїх великих попередників, з рук яких він прийняв естафету боротьби за людину, людину нової епохи (Ю. Смолич). перейня́ти естафе́ту. Від таких майстрів, як Ф. Юхименко та Я. Халабудний, перейняли естафету творчості різьбярі молодшого покоління (З журналу).

прийня́ти смерть. Загинути, померти. — Я ладна прийняти смерть у твоєму вогні за твою ласку, за один поцілунок (І. Нечуй-Левицький). прийма́ти смерть. Коли Тимко, мокрий, посинілий, ляскаючи зубами, виліз на берег, Джмелик повеселів очима: — А ти, видать, хлопець кріпкий. Смерть мовчки приймав (Григорій Тютюнник).

прийня́ти старості́в від кого і без додатка, етн. Погодитися видати заміж дочку за того, хто сватається. (Марися:) Чом батько від Миколи старостів не прийняли? Я ж вам давно казала, що люблю його (І. Карпенко-Карий).

(сира́) моги́ла узяла́ (прийняла́, забра́ла і т. ін.) кого. Когось нема вже серед живих; хтось помер. Гей, однолітки, чи й вам так болить часом серце? Та де! — Тих узяла могила, а решта замкнулася в баштах поважної старості (Ю. Яновський); Дуже мучилась Маруся, Бо вірно любила, Прийняла, сердешну, скоро Сирая могила (Укр. поети-романтики..).