ПОСИЛАТИ

посила́ти бі́сики кому. Грайливо дивитися на когось. Меркурій Юхримович непомітно посилав і посилав їй бісики і все пив і пив за красунечку, що справді мала гарний вигин брів (М. Стельмах).

посила́ти (всі) громи́ і бли́скавки на кого—що. Із роздратуванням, гнівом говорити про кого-, що-небудь; лаяти когось, щось. посила́ти всі гро́ми і бли́скавки на го́лову чию, кому. Марія у своїй кімнаті посилає всі громи і блискавки на голову П’єтро Антонеллі. .. Негідник! Дурень! .. І де були її очі, коли слухала цього пустомолота (М. Слабошпицький).

посила́ти / посла́ти до бі́сового ба́тька (до всіх чорті́в) кого, лайл. Висловлювати в різкій формі своє незадоволення кимсь, небажання спілкуватися з ким-небудь; лаяти когось. — Ти ніколи путнього слова не скажеш! До тебе з ласкою, а ти — з серцем! Тебе просиш, а ти до бісового батька посилаєш! (Панас Мирний); Олександра з злістю шпурляла що було в руках, хрьопала дверима та посилала всіх до всіх чортів (М. Коцюбинський).

сла́ти (засила́ти, присила́ти, посила́ти) / засла́ти (присла́ти) старості́в (люде́й) (за рушника́ми) до кого і без додатка, етногр. Просити згоди на шлюб в обраної особи та її батьків; сватати. Через те, що в них була тільки латка землі, ніхто довго не слав старостів (до Марійки) (М. Стельмах); Зачали парубки засилати старостів до дівчат (Г. Квітка-Основ’яненко); Шепелява Марія зістарілась, посивіла, бо Гнат не присилав старостів (Казки Буковини..); — За півгодини Микита дістав згоду Прісиних батьків, щоб прислати старостів (А. Кащенко). посила́ти за рушника́ми. Я вже двічі посилав До дівчини за рушниками (Т. Шевченко).

(ті́льки) по смерть посила́ти б кого, жарт. Дуже довго хто-небудь виконує певне доручення, прохання і т. ін.; непроворний, повільний, млявий хтось. Коли ось і Демчиха з оковитою…— Ой, жінко,— стріча Демко,— тебе б по смерть посилать, то б нажився чоловік (Марко Вовчок); Ті ж і Горпина з галушками у двох мисках. (Всі:) Чого так довго там барилась? Тебе б тільки по смерть посилати (М. Кропивницький).