ПОМИНАТИ

не помина́ти ли́хом (рідше лихи́м сло́вом) кого і без додатка.Згадуючи когось, не говорити про нього нічого поганого. — Жінко моя кохана! не поминай лихом мене, безщасного (Марко Вовчок); — Матір побачиш — кланяйся. Хай не поминає лихом дочку свою непутящу (О. Гончар).

помина́й як зва́ли кого і без додатка, жарт. Хто-небудь швидко або безслідно зник. Накинув (Чіпка) на плече сірячину і хутко вийшов з хати.— Куди ти, сину? — питає його навздогін Мотря. Та сина — поминай як звали! (Панас Мирний); (Націєвський:) Давай Бог ноги від такого шлюбу. Піду наче у проходку — і — поминай як звали! (І. Карпенко-Карий); — Настю поминай як звали. На другий рік по Коліївщині татари як погнали її в ясир, так і слід захолов (С. Добровольський).

помина́ти / пом’яну́ти до́брим (незли́м, ти́хим і т. ін.) сло́вом кого. Говорити про когось з повагою, шанобливо згадувати когось. Хто вік по-божому прожив, Ніколи зла і кривди не чинив, Того до смерті будуть поважати І добрим словом поминати (Л. Глібов); Щоб там (на могилах загиблих воїнів) і клумби були, і квіти були, і лавочки, щоб можна було посидіти та добрим словом героїв пом’янути (Остап Вишня); І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути незлим, тихим словом (Т. Шевченко).