ПОЛОСКОТАТИ

лоскота́ти не́рви (рідше ду́шу, се́рце і т. ін.) кому, чим. Впливати, діяти на кого-небудь; бентежити, хвилювати і т. ін. когось. Мода — це умовна, дуже умовна красивість — чи потворність, яка лоскоче нерви тим, кому такого лоскоту хочеться (М. Рильський); Хрести на кладовищі видовжувалися аж до пасмурних хмар на обрії і лоскотали душу страшком (В. Дрозд); Ті привітні дівочі голоси лоскотали їй серце (Панас Мирний). полоскота́ти не́рви (якийсь час). Є ще такі книжки, є. Полоскоче письменник читачеві нерви, а в кінці твору — всі одужують, одружуються, вселяються в нові квартири (Ю. Мушкетик).

полічи́ти (порахува́ти, полоскота́ти, потовкти́ і т. ін.) ре́бра кому. 1. Дуже сильно побити кого-небудь. — Ми йому, сучому синові, зараз полічимо ребра,— підвелося вгору кілька важких кулаків (М. Стельмах); Скакав (Псякревський) з воза на віз, .. поки не перебив усі горшки на ярмарку. Торговці у відповідь порахували йому ребра (Казки Буковини..); — Ти що, парубче, може, товчеників захотів? — нарешті вирвалося у Левка.— А то нам втрьох не довго ребра полоскотати (М. Стельмах). 2. перен. Розгромити, перемогти в бою кого-небудь. Сповістив подругу, що Червона Армія під Москвою потовкла фашистам ребра (К. Гордієнко).