ПОКЛАСТИ

відда́ти (покла́сти) / віддава́ти (поклада́ти) (свою́) ду́шу. 1. за кого—що, заради кого—чого. Пожертвувати собою чи бути готовим померти заради кого-, чого-небудь. — Стережись, Василино! Колись згадаєш мої слова. Я ж тебе люблю й ладен за тебе душу оддати (І. Нечуй-Левицький); — Жінка моя... Не думав я... ледащо... А проте — люблю її... душу свою віддав би за неї! (Панас Мирний); Заради подруги душу ладна віддати (Надія) (Я. Баш); Покохав Андрій Семена, як рідного брата, як батька, як неньку... Душу свою готов за нього покласти (М. Коцюбинський); (Хвора:) Ніхто не має більшої любові, Як той, хто душу поклада за друзів (Леся Українка). 2. кому, чому. Витратити всю силу, всю енергію. Почувши про підпільну групу, Володя щиро радів, ладен був віддати організації всю душу (В. Козаченко); — Трактористи душу віддають роботі (П. Автомонов). відда́ти се́рце і ду́шу. Сей змінив на домівку і шану і владу,

зложи́ти (покла́сти) го́лову за що і без додатка. Загинути в боротьбі. Та нерівні сили були. Не один славний легінь голову за волю зложив (Легенди..); Недарма голови зложили брати мої серед полів (І. Гончаренко); Було полковник так Лубенський Колись к Полтаві полк веде, Під земляні Полтавські вали (Де шведи голови поклали) (І. Котляревський); Рідне мені все, що українське, і я готовий покласти голову за свій народ, за його звичаї (Р. Іваничук).

зложи́ти (покла́сти) життя́ за кого—що і без додатка. Загинути, борючись за кого-, що-небудь, захищаючи когось, щось. Я непокриту голову свою схиляю низько.— Спіть, мої герої, ви полягли в кривавому бою, зложили ви життя своє недаром (І. Гончаренко); (Ряженко:) За наше всенародне життя вони своє життя поклали (І. Микитенко).

і ла́пки покла́сти. Утратити пильність, необачно довіритися кому-небудь. Держав (Шовкун) тепер цілий повіт у своїх руках, заправляючи ним по своїй хіті, замість недалекого й ледачого “предводительського синка”. Той і лапки поклав: роби, мов, що хоч, що знаєш! (Панас Мирний); (Василина:) Не роби так, як, буває, інші, що тільки парубок моргне їй, вона вже й лапки покладе (С. Васильченко).

(і) на зуб ні́чого покла́сти кому, у кого. Хто-небудь зовсім не має чого їсти. Заробітчани довго мовчали. Лук’ян, худий, сірий, злий, сказав: — Ви собі дома, може, хоч який сухар маєте, а нам і на зуб нічого покласти (П. Панч).

ки́дати (кла́сти) / ки́нути (покла́сти) на зуб (на зу́би). Їсти, з’їдати. — От матінку маю,— скаржився Денис, мотузуючи торбу.— Де що в хазяйстві найласіше — зараз же кида собі на зуби (Григорій Тютюнник).

кла́сти (вклада́ти) / покла́сти (вкла́сти) в домови́ну (у моги́лу і т. ін.) кого. Ховати, хоронити (померлого). Жаль і батька, жаль і матір, І вірну дружину, Молодую, веселую, класти в домовину (Т. Шевченко); // Призводити кого-небудь до смерті. Голод та холод, та ще важкі хвороби безсердечно клали людей у могилу (Ю. Збанацький); — Коли ти .. ще покладеш мені дитя в нецьки, то я тебе в домовину вкладу! (М. Стельмах); — Приятелю мій, Кондрате Іванович! Роби, що знаєш, тільки не погуби мого дитяти! не положи мене живого у яму! (Г. Квітка-Основ’яненко); — Ти хочеш, щоб рана й тебе в гроб положила? — сердито сказав Потреба (І. Микитенко). пха́ти в домови́ну. Трагедія Харитини виникла на соціальному ґрунті. Ми бачимо невидиму руку Цокуля, яка пхає наймичку в домовину (Життя І. Карпенка-Карого).

кла́сти / покла́сти го́лову (ду́шу) за кого—що і без додатка. Гинути, вмирати в боротьбі, на війні і т. ін. Горіли ті прапорщики в пеклі війни тисячами, горіли, як солома, разом зі своїми взводами, самі не знаючи толком за віщо довелося їм покласти свої голови (О. Левада); — Боронь Боже, затягнеться ця бійка (війна), то ще й нашим дітям доведеться класти голови...— журно мовила Уляна Григорівна (С. Добровольський); Я тільки прагну швидше могили. А колись... Боже... Невже минуло? Бажав покласти за других душу... (П. Грабовський).

кла́сти / покла́сти го́лову (на пла́ху). 1. З повною відповідальністю ручатися за кого-, що-небудь, запевняючи когось, стверджувати щось. — Такого батальйону, як наш, ніде нема. Кладу голову на плаху, що нема... (В. Кучер); При мені привезено було в Львів 8 т(исяч) рублів .. Але я голову кладу, коли Львівська типографія, котру мені показано в 1876 р., варта й 1/2 тих грошей (М. Драгоманов). 2. Нести відповідальність за кого-, що-небудь. — Можете тепер сказати точно: син!..— А якщо — дочка?..— Тоді .. вину складете на мене .. Я вгадував, мені й голову на плаху класти (І. Рябокляч).

кла́сти / покла́сти життя́ (живі́т). Гинути, вмирати, захищаючи, відстоюючи кого-, що-небудь. Грізний баритонний голос його набирав сили,— Тоді ще й про таких, як ми, згадаєте. Що життя клали (О. Гончар); (Ряженко:) Погиб мій близький сусіда, Гнат Чорнобривець, погибли й ваші сусіди, люди добрі. За наше всенародне життя вони своє життя поклали (І. Микитенко); Боярин Семен Олуєвич підніс руку з мечем, і галас ущух.— Клянуся живіт покласти за князя Данила (А. Хижняк).

кла́сти / покла́сти зу́би на поли́цю (на ми́сник). Голодувати. Там (у степу), коли зародить, то возами ту пшеницю возять, але вже коли й недорід ущелепкається (трапиться)... отоді вже, чоловіче добрий, клади зуби на полицю (Ю. Збанацький); Що те панське жалування: сьогодні воно сяк-так годує тебе, а завтра, схоче пан, і покладеш зуби на полицю... (М. Стельмах). хоч зу́би клади́ на поли́цю. Іще раз вона спече коржі, а тоді хоч зуби клади на полицю (С. Чорнобривець). зу́би на клино́к. Козу зарізав, .. м’ясо з’їмо, а тоді зуби на клинок (Р. Іваничук).

кла́сти / покла́сти край чому. Припиняти що-небудь. Нескінченній балаканині .. кладе край командир (П. Панч); — Так далі не можна,— вголос сказав Василь.— Треба цьому покласти край (О. Донченко).

кла́сти / покла́сти на папі́р. 1. Писати, записувати що-небудь. — Правду мовиш, кум мій нічого сам на папір не клав; але були добрі люди, що, вислухавши було його казання або співання, записували (Укр. поети-романтики..); Ти можеш душу вилити в рядках, Жагучу мрію на папір покласти (Л. Дмитерко). 2. тільки док. покла́сти на папі́р. Нанести на папір зображення чого-небудь; намалювати щось. Мені хочеться покласти сю картину на папір і знов придивитись до неї ближче (Леся Українка).

кла́сти / покла́сти під соки́ру. Рубати, вирубувати що-небудь. Лежить він (ліс) на межі трьох сіл, і жодне з них не милує його: кладе під сокиру (М. Стельмах).

кла́сти / покла́сти під сукно́. Відкладати розв’язання якої-небудь справи на невизначений термін. (Галушка:) Писав я вже про це в район, але там поклали під сукно в канцелярії (О. Корнійчук).

кла́сти / покла́сти (положи́ти, розкла́сти) на му́зику (на но́ти). Писати музичний твір на який-небудь текст. — Я, голубчику, вчений, бачиш, усякі пісні записую, на ноти, значить, кладу (М. Стельмах); Дещо з своїх вражень вона пробувала навіть покласти на музику (М. Олійник); Були ці пісні у пам’яті, поки пощастило стрінути пана Е. Мертке, що оце тепер положив їх на ноти (Марко Вовчок); Та й купер’яни ніби вже живуть лише у пісні, що розклав на ноти Лисенко (М. Рильський). поло́жено на го́лос. Ліричні вірші Франка просяться часто в музику. Деякі з них справді положено на голос Лисенком (М. Коцюбинський).

кла́сти / покла́сти тру́пом кого і без додатка. Убивати, нищити. Тільки воля в них міцна Десь напасти, трупом класти, Грабувати, мордувати (І. Франко); Умить вибігло двоє других з двох ворожих таборів і обох на місці трупом поклали (Н. Кобринська); Курінний лежав тепер у снігу непорушно і здалеку гукав жандармам, підриваючи їх до атаки. Жандарми не наважувалися. Мабуть, добре розуміли, що поки добіжать, прикордонник покладе їх трупом (П. Загребельний).

наклада́ти (кла́сти) / накла́сти (покла́сти) тавро́ (клеймо́, печа́ть, знак, відби́ток) на кого—що і без додатка. Впливати, діяти на кого-, що-небудь, позначатися на комусь, чомусь. Казенна обмеженість науки та крайній клерикалізм кладуть видиме клеймо на молодих людей (Леся Українка); Звичайно ж, тінь десятків літ боротьби наклала своє тавро і на вдачу, і на зовнішність (Іван Ле); Роки в тюрмах та колоніях наклали свою печать на Кесаря уже, мабуть, незмивну (З газети); Все знову нагадало про себе: і холодна клуня, і вартовий за дверима, і смерть, що вже наклала свій знак на пожовтіле обличчя льотчика (Ю. Бедзик); Дитинство наклало відбиток на всю творчість О. Довженка (З журналу); На вигляд їй років за тридцять. І час поклав уже своє тавро: втома в очах і ледве помітні зморшки в куточках різко окресленого рота (Д. Головко).

нести́ (кла́сти, ки́дати і т. ін.) / принести́ (покла́сти, ки́нути і т. ін.) що на вівта́р чого, уроч. Жертвувати чим-небудь, самовіддано працювати в ім’я чогось. Сорок літ, все життя, тіло й душу свою несла.. (артистка) на вівтар того, що “так безмежно любила” (Остап Вишня); Звання присвоєне промисловцеві Гаврошу Клумакі, який поклав так багато сил на вівтар вітчизни (С. Скляренко); У серці народнім не стихають біль і туга за синами й дочками, що поклали своє життя на вівтар Вітчизни в ім’я великої Перемоги (З газети).

покла́сти в се́рці (до се́рця). Запам’ятати що-небудь. Ті малі кияни, які гасають на роликових самокатах київськими вулицями, нехай замисляться і покладуть до серця імена двох своїх товаришів, яким було разом не більше, ніж півтора десятка років (Ю. Яновський).

покла́сти край. Покінчити з чимось, дійти до якого-небудь висновку; вирішити. Андрій вирішив рятувати свою душу, що не знала спокою, й якось з тим Донцем покласти край (І. Багряний).

покла́сти на (оби́дві) лопа́тки кого. Перемогти в дискусії, полеміці, суперечці кого-небудь. Після натяку Башкуєва він просто не знав, що говорити, почуваючи, що його поклали на обидві лопатки (С. Добровольський).

покла́сти о́ко на кого. Виявити свою увагу, симпатії до кого-небудь. Та й Фанас раніше за інших .. поклав око на Бурлаївну, підбивав клинці, вторував свою стежку до грушки над балкою (М. Рудь); Бо де ж є такий чоловік у Яблунівці, щоб на вродливу жінку, та не поклав свого ока (Є. Гуцало); // Намагатися привласнити що-небудь. Губернатор поклав око на чуже зерно (З газети).

покла́сти осно́ву чому, книжн. Створити те, що є вихідним, початковим, основним для чого-небудь. Саме І. І. Срезневський поклав основу історичному вивченню російської мови в її зв’язку з іншими слов’янськими мовами, насамперед з українською і білоруською (З журналу).

покла́сти поча́ток чому, у чому. Виявитися, стати зачинателем у чому-небудь; розпочинати щось. Політ Юрія Гагаріна у квітні 1961 року поклав початок практичному освоєнню людиною космічного простору (З газети); Зводячи стіни першого добротного будинку на центральній вулиці, Свирид Карпович поклав початок у відбудові рідного села, поруйнованого фашистами (З газети).

покла́сти ру́ку на се́рце. Щиро, відверто. Поклавши руку на серце, давайте відразу скажемо, що виступ цей мав у собі від Дмитра Череди хіба що темперамент і стрімливість у читанні (П. Загребельний).

розжо́вувати / розжува́ти і в рот (до ро́та, в ро́та) кла́сти / покла́сти (положи́ти) кому. Дуже докладно, до найдрібніших деталей пояснювати, допомагати осмислити що-небудь. — Воно й так зрозуміло,— образився Сафат, якому здалося, що йому розжовують і до рота кладуть (Ю. Яновський); (Дранко:) Я ні, я зовсім не догадливий! (Кукса:) А мені розжуйте і в рот положіть, то я й тоді не догадаюсь (М. Кропивницький); Так ото я Кириловому сину й кажу: “А тоді, хлопче, бери цабе, цабе… Збоку будуть вербички. За вербами левада…” Словом, хлопцеві розжував і в рота поклав. Збилося хлоп’я з дороги (О. Ковінька). розжува́ти і́стину. Як гіркувату ягідку грудневої калини, розжувавши цю істину, сядьмо, товаришу читачу, рядком, поговорімо ладком (О. Ільченко).

як (коли́) покладу́ть на ла́ву. Як помре хто-небудь. (Майстер:) Що ж тепер? Лежатимеш?.. (Дудар:) Га? Я лежатиму? (Підводиться). (Голос:) Мабуть, як на лаву покладуть, аж тоді… (І. Микитенко).