ПОДУМАТИ

і не поду́маю (не поду́мали). Не вважати за потрібне зробити щось. — Ти приходь до нас на свято. Баранину будемо їсти.— І не подумаю,— жартував Шевченко (З. Тулуб); (Невідомий:) Звичайно, ви арештованої не випустили? (Пані Люба:) І не подумали! (С. Васильченко).

мо́жна поду́мати. Уживається для вираження сумніву в правдоподібності чого-небудь. Можна подумати, що ці виродки народу не читали Шевченкового “Щоденника” (М. Рильський).

хто б поду́мав (міг поду́мати). Уживається для вираження подиву, обурення і т. ін. з приводу чого-небудь несподіваного, непередбаченого тощо. — Де ж ти його (танкіста) бачив, татку? — Вгадай… І хто б подумав! В сараї у Тесленчихи… (О. Гончар); — За ката певно Яким… — кинула наче про себе Сусанна.— Яким.— Хто б міг подумати! Виняньчив нашого хлопця… Доря так його любить (М. Коцюбинський).