ПОВИЛІТАТИ

ви́летіти (ви́вітритися) / виліта́ти (виві́трюватися) з голови́ (з па́м’яті). Зовсім забутися. — Ну, от і прийшов новий день святої волі. Я була певна в собі, що в Антона лайка чисто з голови вилетіла (О. Кониський); Чагара я не згадувала, і не тому, що мені була злоба до нього, а просто тому, що він якось вилетів мені з голови (М. Хвильовий); Геть вивітрилася з голови висока кравцева наука, бо була як хворобливе сновидіння, тож і сподівався (Іван), що зараз прокинеться і вся ця мана розвіється димом (Ю. Збанацький); — Іду до неї — знаю, що буду говорити, прийду — все з пам’яті вилітає (М. Стельмах). повиліта́ти з голови́ (про все). — Колись я писав вірші, знав напам’ять Овідія, Горація, а тепер все чисто повилітало з голови (І. Нечуй-Левицький).