ПОВЕРХНЯ

виплива́ти (вирина́ти) / ви́плисти (ви́ринути) на пове́рхню. 1. Ставати відомим (про те, що приховується). Почував (Павло), що як тільки заговорить, то недавнє минуле одразу випливе на поверхню і він знову опиниться душею в тому проклятому таборі (В. Кучер); Маковей не втримався, щоб не розповісти товаришам про свою конфузну пригоду. Дещо він, звичайно, намагався прикрасити, але робив це так невміло, що правда, нарешті, випливла на поверхню. Товариші підняли його на глум (О. Гончар). 2. чого і без додатка. З’являтися де-небудь. Рафаїл якось автоматично виринув на поверхню, коли Аркадієві треба було позичити грошей (Ірина Вільде).

лежа́ти на пове́рхні. Бути легким, доступним для розуміння, пізнання і т. ін.; бути очевидним. Сприймання картин завдяки відсутності глибоких і тонких підтекстів та багатоплановості вичерпується незвичайно швидко, як і все, що лежить на поверхні (О. Довженко); А розгадка всього лежала на поверхні, тільки її ніхто не помічав (З журналу); Нелегко відповідати на ці запитання, хоч істина тут, як кажуть, лежить на поверхні (З журналу).