ПОВЕРТАТИ

ї́хати (поверта́ти) з я́рмарку (з то́ргу). Ставати немолодим; старіти. Безнадійні думки, що не на ярмарок він їде, а з ярмарку — отже, ні на що більше сподіватися, бо все найкраще, всі творчі вершини лишилися десь далеко позаду... (Ю. Шовкопляс); (Марина:) Але ж года твої такі, що не на ярмарок їдеш, Прокопе, а вже порядно, як з ярмарку повертаєш (О. Корнійчук).

поверну́ти / рідко поверта́ти на путь пра́ведних, заст. Почати жити відповідно до прийнятих норм поведінки, моралі і т. ін. Яків почав з сином гратися і все думав: що б це воно значило? Що поробилося з невісткою? Чи не хоче повернути на путь праведних, чи не спокутує свої гріхи? (Панас Мирний).

поверну́ти / поверта́ти на своє́. Наполегливо намагатися спрямувати розмову або яку-небудь дію у потрібному для себе напрямі. — От мені дивно, що ви її не пам’ятаєте? — знову вона повернула на своє.— А вона вас добре знає (Панас Мирний).

поверта́ти на ки́сле. Розладнуватися, розпадатися, не удаватися. Перша половина вечірки .. повертала зовсім на кисле (Ю. Мушкетик).

поверта́ти / поверну́ти голо́блі (огло́блі) (наза́д). 1. Змінювати напрямок руху, рухатися в зворотному напрямку; вертатися. Піди ти до свого генерала,— сказав робітник в окулярах,— і скажи йому, що робітники вимагають, щоб начальство сюди прийшло .. Ну, повертай голоблі! (П. Панч); — А я, знаєте, ледве втримався, щоб назад додому не повернути голоблі (Н. Рибак); Уже хотіли назад оглоблі повернути, аж із крайнього котеджа чолов’яга вибігає (З газети); // Іти звідкись геть, покидати, залишати кого-, що-небудь. Варчук скривився, махнув їм рукою: — Нічого, баби, не вийде! Повертайте голоблі! (М. Стельмах). 2. Діяти в певному напрямі. Коли б то знаття, яка власть установиться, тоді б Мирон знав, куди і як повернути голоблі... (М. Стельмах).

поверта́ти / поверну́ти до життя́. 1. Відновлювати кому-небудь сили, бадьорість після душевного занепаду, переживань і т. ін. То гусла кров, то, повна дзвона (дзвону) й гула (гулу), у жилах клекотіла і текла… І до життя мене ти повернула любов’ю, що в душі твоїй жила (В. Сосюра); // Наповнювати життям, оживляти (про ґрунти, землі і т. ін.). — Оце людина! Мертві піски повертає до життя кучугурні наші. Каракуми виноградниками вкрила (О. Гончар). 2. Виліковувати важкохвору людину. — Мене підібрали санітари, відвезли до шпиталю, а там хірурги зшили, .. і, як бачите, повернули до життя (В. Гжицький).

поверта́ти / поверну́ти ду́шу. Глибоко тривожити, хвилювати. Як болізно (болісно) роздавалася шепелява вимова Берка, як вона доходила до самого її серця, повертала душу! (Панас Мирний).

поверта́ти / поверну́ти о́чі. 1. Дивитися на кого-, що-небудь. Захекані дівчата здивовано під одним кутом повертають очі на отця Вікентія (М. Стельмах). 2. Звертати увагу на що-небудь. — От і ви в Києві живете, і людьми освіченими зоветесь! Здається б, повинні повернути очі на громадські справи (Панас Мирний).

поверта́ти / поверну́ти (свої́м) ро́зумом (мо́зком). Думати, мізкувати, міркувати. Він мусив тепер повертати своїм розумом: взяв у одного дуже багатого польського графа в посесію село Журавку і став посесором (І. Нечуй-Левицький); В стороні від людей, од життя, не знавши ні нужди, ні клопоту.., привикла (Галя) сама повертати своїм розумом (Панас Мирний);

поверта́ти / поверну́ти сло́во (наза́д) кому, етн. Відмовлятися від погодженого раніше, перев. від обіцянки одружитися з ким-небудь. — Коли твій нелюб до тебе такий ласкавий, щоб уважив твоє прохання, то й я повертаю тобі назад твоє слово (О. Стороженко); — Ярино,— він враз упав на коліна,— єдина моя, невже ти не бачиш, що я тебе покохав, кохаю безмірно. Ще не пізно, поверни Максимові слово, стань зі мною під вінець (П. Панч).

поверта́ти / поверну́ти хліб кому, етн. Відмовляти тому, хто сватається. Невдоволено хмуриться мати, гнівно докоряє батько доньці, але дівчина без вагань повертає старостам хліб (З усн. мови).

поверта́ти / поверну́ти язико́м (язика́). Бути спроможним говорити; примушувати себе сказати що-небудь. Смикнули гості (горілки) таки добре, але так, що спромоглись ще повертати язиком (І. Нечуй-Левицький); Від Аркадія Павловича тхнуло міцним горілчаним перегаром. Він ледве повертав язиком (А. Шиян); Найгірший був йому посел (посол) з Юрка, а проте мусив повернути язика, прощаючись (П. Куліш); Мусить (Нечипір) щось-то і сказати, так і .. язика не поверне (Г. Квітка-Основ’яненко).