ПЛЮВАТИ

плюва́в я на кого—що. Уживається для вираження нехтування ким-, чим-небудь, презирства, байдужості до когось—чогось. Боявся (бригадир), видно, що тепер вона нав’язуватиметься йому, відбиватиме від жінки.— Можеш не боятись,— посилала вона в думці йому своє презирство.— Плювала я на тебе (О. Гончар). плюва́ти я хоті́в. — Що ж, ти боїшся людського поговору,— чи що? Плювати я хотів на їх поговір! .. та й на них разом! (Панас Мирний).

плюва́ти ді́ло. Дуже проста, легка справа. — Я тепер за отрока при їх благословенії. Так що тепер мені і в вівтар зайти — плювать діло (І. Микитенко).

плюва́ти мені́ (йому́, їм і т. ін.) на кого—що, безос. Хто-небудь нехтує кимсь. — Плювати мені на тебе та на твого преосвященного. Як жила, так і житиму! — відказала вона (Панас Мирний).

плюва́ти на все (на всіх) і вся, рідко. Нехтувати ким-, чим-небудь, не зважати ні на кого, ні на що. Ця ж, остання (жінка), продає на бульварі бублики (мухи загадили) або гнилі вишні: на фунт півфунта хвостиків, і плює на все і вся (М. Хвильовий); І на трибуні — як в бою. Буває, чую в залі свист, Та я на всіх і вся плюю! Я — плюраліст! (З журналу).

плюва́ти / наплюва́ти з висо́кого де́рева. Не варто зважати на що-небудь. — Це лукаве дівчисько не може нічого цікавого знати про нього, а якщо й знає, то напевно якісь бабські плітки, на які йому плювати з високого дерева (Ірина Вільде).

плюва́ти / плю́нути (наплюва́ти) в борщ (в ка́шу) кому. Робити комусь щось неприємне, прикре і т. ін., чинити кривду, ображати. — Ти чого, відьмо недошмаляна (недосмалена), язика, мов халяву, розпустила? Що, тобі Пігловський в борщ плюнув!? (М. Стельмах).

плюва́ти / плю́нути (наплюва́ти) в ві́чі (в о́чі, межи́ о́чі і т. ін.) кому. Виражати зневагу, презирство до кого-небудь; ображати. (Явдоха (до Грицька):) Що ж мені плювати тобі у вічі, коли ні ти мені, ні я тобі не заподіяли нічого лихого? (Панас Мирний); Всі ми плекали тебе, хотіли в люди вивести. А ти плюнув нам у вічі (М. Ю. Тарновський); — Коли ж пан сотник до тебе підійде, щоб шлюб приньмати (приймати), то тут і відкинься.— Отсе справді, що так,— каже Олена,— таки тут йому межи очі і плюну (Г. Квітка-Основ’яненко); А нехай мине така лиха година, коли .. б діти їм у вічі наплювали (Ю. Яновський).

плюва́ти / плю́нути (наплюва́ти) в ду́шу кому. Кого-небудь ображати, торкаючись найдорожчого, заповітного. Погрожував (вчитель), що так цього не залишить, не дозволить собі в душу плювати (О. Гончар); — Покажіть того, хто на старість плюнув мені в душу! Хто зробив з мене злодія?! (М. Зарудний); — Так, але за що він мені наплював у душу? — пригадав він розмову з Кузем (Григорій Тютюнник).

плюва́ти / плю́нути (наплюва́ти) в крини́цю кому, чию. Виявляти неповагу до кого-небудь. Потім деякі Стадницькі почали писатися Стадніковими, .. бо для чого згадувати того хлопа, шляхетність якого починалася з козацьких київ… І ось тепер далекий нащадок простого стадника плює в криницю своїх пращурів (М. Стельмах).

плюва́ти / плю́нути (наплюва́ти) в обли́ччя (в лице́, в пи́ку і т. ін.) кому. Зневажати, ображати, принижувати когось. — Це не критика, а наклеп,— сказав Максим.— Мені плюють в обличчя, а я повинен усміхатися! (М. Зарудний); — Німці в пику плюють, а я витрусь рукавом і знову зуби скалю (І. Цюпа).