ПИЛ

пи́лом (пилю́кою, по́рохом і т. ін.) припада́ти / припа́сти. 1. Залишатися без ужитку, не використовуватися. Боже, він не слуха! Його робітня пилом припада. Флоренції загрожує розруха, а він на карнавалах пропада! (Л. Костенко); Результати нелегкої праці геологів припадають пилюкою на полицях (З газети); // Бути забутим, далеким і т. ін. Принесла мені весна Те, що пилом вже припало. Знов земля мені тісна, Знов повітря мені мало (Олександр Олесь). пилко́м припа́сти. І десь за тропою за голубою Дитинство і юність пилком припаде (А. Малишко). 2. Перестати існувати; щезнути, забутися. Було та минуло — вже й порохом припало..,— думав Ломицький,— небагато часу минуло, а вже обридло життя (І. Нечуй-Левицький). 3. Старіючи, ставати кволим, безсилим. Живу… Дивлюсь, як хата валиться; чую, що й сама я пилом припадаю — якось дурнішаю, якось туманію, наче жива у землю входжу… (Марко Вовчок).

розліта́тися (розві́юватися) / розлеті́тися (розві́ятися) пи́лом (в пил). Безслідно зникати. Все старе розлітається в пил (В. Сосюра); Для чого ж були роки, наповнені солдатчиною..? Щоб пилом розвіятися всім твоїм ілюзіям (О. Гончар).

як (мов, ні́би і т. ін.) земле́ю (пи́лом) припа́сти / припада́ти, перев. зі сл. лице́, обли́ччя. Потемніти, набути сірого кольору; змарніти. Ніс йому загострився, обличчя мов пилом припало, сам трясеться, худий (Леся Українка); Пролежав він (старий Джеря) тиждень, навіть не стогнав, а лице в нього стало ніби припадати землею (І. Нечуй-Левицький).