ПАШІТИ

(аж) паші́ти вогне́м (по́лум’ям). Бути дуже розгарячілим, рум’яним і т. ін. через сильне збудження, хвилювання тощо. Сьогодні бачив я в церкві три дами, — почав Леонід Семенович, — вони усі три чогось були червоні, аж пашіли огнем (І. Нечуй-Левицький); Припухлі гарячі губи, дотик яких ще кілька хвилин тому Юрко відчував на своїх щоках, пашіли вогнем, чутливі ніздрі нервово здригались, а в глибоких темних очах — і радість якась, і туга (І. Цюпа); Схилився (Чіпка) біля неї трохи на лікоть та скоса поглядав на її личко, що від такої несподіваної тривоги зашарілось .. — пашіло полум’ям (Панас Мирний).

лице́ (обли́ччя) гори́ть ((аж) паши́ть) чиє, у кого, від чого і без додатка. Хтось почервонів, дуже червоний з якоїсь причини. У Галі лице горіло.. Василь, прижмурившись, прикро подивився.— Де це ти так розпалилася? (Панас Мирний); Хоч лице її горіло від сорому, серце радісно тріпало в грудях (М. Коцюбинський); Зачує кроки Юхимові.., тоді кинеться враз, лице її заливає кров — аж пашить лице (А. Головко); // чим. Чийсь вигляд виражає якісь почуття, переживання тощо. Лице її горітиме іншими хвилюваннями: тут! Все сталося тут (О. Гончар); То говорив Грицько… Очі в нього грали, лице радістю пашіло (Панас Мирний); Від співу дівчина зашарілася, обличчя її пашіло пристрастю, вогнем (В. Минко).