ПАМОРОКА

ви́кинути / викида́ти з голови́ (з па́м’яті, з ду́мки і т. ін.) кого, що. Перестати думати про кого-, що-небудь, забути когось, щось. — Старий, сину, будеш, як усе знатимеш. Не думай про се: то погане слово! Викинь його з голови... То тільки злі діти так кажуть... (Панас Мирний); — Раджу, Степо, викинути з голови кавалерів, візьмися ліпше за книжки (П. Гуріненко); О. Василь знов став милим і веселим, а Раїса почувала себе добре, немов викинула з пам’яті все неприємне (М. Коцюбинський); Та чи б я за таким плакала та побивалася? Я б його й з думки викинула (Панас Мирний); Кілька хвилин П’єнтак щось сердито бурмотить собі під ніс, потім викидає геть з голови бундючного кооператора. До біса!.. (С. Журахович); // Відмовитися від кого-, чого-небудь. Ні, козаче, викинь із голови, щоб відсіля втекти. Мовчи та диш; а то щоб й тебе на локшину не покришили (Г. Квітка-Основ’яненко); Всі порожні обіцянки, яких надавав сьогодні Га

відбира́ти / відібра́ти па́мороки (тя́му). 1. у кого, кому. Хто-небудь втрачає здатність нормально мислити або сприймати щось. Знов почало в мене одбирати памороки (І. Нечуй-Левицький). 2. у кого. Позбавляти кого-небудь здатності нормально мислити або сприймати щось. — Усе .. привиджуються його чорні очі, неначе він одібрав у мене памороки (І. Нечуй-Левицький).

відби́ти па́мороки (по́мки, тя́мки). 1. кому і без додатка. Позбавляти кого-небудь здатності нормально мислити або сприймати щось. (Бичок:) Ну, наробив я халепи, ускочив аж по самісінькі вуха! Правду кажуть: що кого Бог захоче покарати, то перш усього памороки одіб’є!.. (М. Кропивницький). 2. кому, у кого. Хто-небудь втрачає здатність нормально мислити або сприймати щось. Зайшов я вже далеченько, бо мені неначе памороки одбило; але сльози перестали литись. Я став та й роздивляюсь, куди це я зайшов (І. Нечуй-Левицький); — А ви мене послухайте, начальники дорогі. Не дивіться, що я баба немічна, у мене ще помки не відбило (Ю. Бедзик); Мені відбило тямки. Певне, те саме було і з Жабі. Ми щось мололи поручикові чи, мабуть, потакували на те, що він нам торочив (Олесь Досвітній).

втра́тити па́мороки (тя́му, па́м’ять). Знепритомніти. Він втратив памороки і тільки тоді опам’ятався, як почув, що в його все тіло труситься од холоду, а зуби аж цокотять (І. Нечуй-Левицький); Тями не втратив (тамада): продовжував славити іменинника (С. Ковалів); Упав я на токовище, хочу крикнути, та не можу: дух забило. Потім хотів себе мацнути за бік — і втратив пам’ять (Григорій Тютюнник). загуби́ти па́м’ять. Його думки були далеко, дуже далеко, він проговорив кілька слів ніби румунською мовою й знов загубив пам’ять (Ю. Яновський).

забива́ти / заби́ти па́мороки кому і без додатка. 1. Позбавляти кого-небудь здатності нормально мислити або сприймати щось, вводити в оману. — Що ви, добродію, памороки забиваєте темним селянам! — вигукнув він із запалом до Барацького.— Самі поводитесь, як злодій, і хочете в своє злодійство селян вплутати (О. Слісаренко); (Морозиха:) Бачу, парубче, що твоє багатство тобі вже зовсім забило памороки. Жируєш ти! (М. Кропивницький); // Знесилювати фізично. Моя робота зовсім забиває мені памороки, бо дуже її багато (В. Самійленко); Хіба ж бідній жінці не заб’ють памороки? Як воно ж і курча, і кача, і порося, і теля... і натопи, і навари... (О. Ковінька). 2. тільки док., кому, безос. Хто-небудь втрачає здатність нормально мислити або сприймати щось. Віталій вмить зустрів серед натовпу саме особу, яку уздріти хотів. Аж пекло Віталика, аж памороки йому забило від того, що він побачив (О. Гончар); Ось і Ковалиха поряд і зразу

лі́зти в го́лову кому і без додатка. Настирливо з’являтися у свідомості; ставати предметом думки. Чого тільки у ту ніч не передумаєш, чого не перегадаєш? Та все якесь таке у голову лізе неподобне (Панас Мирний); Одганяючи нехорошу, страшну, божевільну догадку, що настирливо лізла в голову, постукав (Олег) втретє (І. Рябокляч); Відгонить од себе такі крамольні думки — дивись, що лізе в голову (М. Чабанівський); Ще вчора на ковзанці він був їй не кращим і не гіршим від інших, а це так і лізе в голову (М. Стельмах); — Хмуришся… — Та-а, всяке лізе в голову… (Василь Шевчук). лі́зти до голови́. Чи не скучає.. Все це мимохіть лізе до голови (М. Коцюбинський). лі́зти в па́мороки. (Марфа Варфоломеївна:) Це все від байдиків лізе тобі таке в памороки (М. Кропивницький); // Згадуватися. А потім звертався до онука: — Яка буква?.. випалював (Гриць) те, що першим лізло в голову: Добро… (Ю. Збанацький).

моро́чити го́лову. 1. чим, над чим і без додатка, часто зі сл. собі, свою. Розмірковувати, роздумувати над чим-небудь, намагаючись розібратися в чомусь, з’ясувати, зрозуміти щось. — Розлігся проклятий пес і всю ниву прикрив, а ти ходи, мороч голову та шукай її (Україна сміється); — Хто ж то молодого Гризоту порятує? — морочу собі голову.— Не вікувати ж йому в стилягах, у паразитах (В. Речмедін); Я не став морочити собі голову цією явною маячнею чи недотепним жартом (І. Кулик). моро́чити па́мороки. (Марфа Варфоломеївна:) А ти б замість того, щоб морочити памороки такими загадками — від чого та через що — краще б майнула оце хутенько та й допомогла їй прати сорочок (М. Кропивницький). поморо́чити го́лову (тривалий час). — Тут усяка тобі задача — немов загадка: поморочиш голову, поки ладу добереш (С. Васильченко). 2. чим, над чим і без додатка, часто зі сл. собі, свою. Займатися якоюсь копіткою, клопітливою справ

уда́рило в па́мороки кому і без додатка, безос. У кого-небудь затуманилася свідомість; хто-небудь сп’янів. Тітка випила там чи не випила, але в памороки ударило (Є. Гуцало).