ОХОТА

відбива́ти / відби́ти охо́ту. Перешкоджати вияву інтересу до чого-небудь (роботи, розваг і т. ін.). Боялися ми: що, як піде робота нанівець? Що, як не вийде в нас нічого? Розхолодило б це наших хлопців, одбило б охоту (О. Донченко).

в охо́ту, з дієсл. Із задоволенням, добре і т. ін. Як попоробиш до поту, то їстимеш в охоту (Сл. Б. Грінченка); В охоту попрацювали, в охоту й відпочили (З газети).

охо́та бере́ кого і без додатка. У кого-небудь з’являється, виникає якесь бажання, прагнення і т. ін., комусь хочеться щось здійснити. Якось не завжди навіть маю час і охоту читати, та й до листів щось не дуже охота бере (Леся Українка). припа́ла охо́та кому. Соломії чогось припала охота співати пісню про місяця-місяченька (І. Нечуй-Левицький).