ОТО

ото́ (оце́, от і т. ін.) ще, несхв. Уживається для вираження осуду чиїх-небудь дій, учинків, докору комусь. (Клієнт:) А що? Він присягнув? (Римлянин у далматиці:) Ні, відступився і руки заложив. Ото ще дурість! (Леся Українка); Чи захоче Тоня із ним дружити?.. Адже їй одне задоволення — крутити голови хлопцям, про неї навіть самі дівчата кажуть: Оце ще наш вихор! (О. Гончар); — Ну, сину, як маєш охоту, то я тебе в школу віддам…— Ні, не хочу…— О, се ще… ціпов’яз! (М. Коцюбинський).