Фразеологічний словник української мови
ОТ
он (от) воно́ що! Уживається для вираження сильного здивування з якого-небудь приводу або здогаду про щось. — Еге, так от воно що! Тут догадався дід, що чортяка та закохався у відьму (М. Старицький); Ах, он воно що, значить, її веселі, язикаті сусідки вважають за потрібне піклуватися про неї? Вже, мабуть, добре почесали язики і в кімнатах гуртожитку, і на фабриці (В. Собко).
от (рідше ось) тобі́ (й) ма́єш. Уживається для вираження подиву, незадоволення і т. ін. з приводу чогось несподіваного, неприємного тощо; отак. — От тобі й маєш! — покликнула Софія.— А як же буде сьогодні? Гості теж будуть мерзнути, чи що? (Леся Українка); Роман позивав Семена за позичені гроші. Семен так і вдарився руками об поли. — От тобі маєш! — Що ж це за диво?.. (М. Коцюбинський); — А може, той… може, таки, Мар’янко, підемо до кого?.. До Порфирія… — От тобі й маєш,— посміхається Мар’яна (І. Вирган). от ма́єш. Графік плавання витримувано, команда сподівалась на успіх, і от маєш — надзвичайна подія (А. Хорунжий).
отака́ (от така́) лови́сь! Уживається для вираження здивування, радості, захоплення і т. ін. — Отака ловись! — каже голова.— Був Чіпка, а став Никихвор Іванович… Що то значить гроші! (Панас Мирний); Глянули на мене сірі очі .. Тільки очі — от така ловись! — Очі не хлопчачі, а дівочі (І. Вирган). оттака́ лови́ся. За правду б’ють, за брехню віри не дають. Оттака ловися! (Сл. Б. Грінченка).
ото́ (оце́, от і т. ін.) ще, несхв. Уживається для вираження осуду чиїх-небудь дій, учинків, докору комусь. (Клієнт:) А що? Він присягнув? (Римлянин у далматиці:) Ні, відступився і руки заложив. Ото ще дурість! (Леся Українка); Чи захоче Тоня із ним дружити?.. Адже їй одне задоволення — крутити голови хлопцям, про неї навіть самі дівчата кажуть: Оце ще наш вихор! (О. Гончар); — Ну, сину, як маєш охоту, то я тебе в школу віддам…— Ні, не хочу…— О, се ще… ціпов’яз! (М. Коцюбинський).
от (оце́) (так) шту́ка (штуко́вина)! Уживається для вираження здивування або захоплення чим-небудь, радості з приводу чогось і т. ін. (Павло:) От так штука! Леонід Петрович приїхали, я зразу їх пізнав (М. Кропивницький); Чуров відхилився від гама-телескопа, з яким працював, повільно підплив до Юрія .. Зиркнув на схвильоване обличчя Гука і похитав головою.— Оце так штука! — Підтверджуюється найпарадоксальніші припущення (О. Бердник); Сава Андрійович очунює. Оглядається: де він? Оце штука!.. (О. Довженко). от так штуке́рія. (Василь:) От так штукерія буде! (Антон:) Ой, не радій заздалегідь! (М. Кропивницький).
от тобі́ й раз! Уживається для вираження здивування, занепокоєння, незадоволення з приводу чогось небажаного, несподіваного, непередбаченого і т. ін. — А за що продав (хліб), Чіпко? — Ні за що.. подарував..— От тобі й раз! от і прогуляємо… чортового батька!..— чухаючи потилицю, блеє Матня (Панас Мирний); — А хто ж тобі давав розпорядження там пасти? — От тобі й раз! .. Хіба ж ви забули, як ми їхали степом і ви казали, що там сільрадівська толока і щоб я тамечки пас (Григорій Тютюнник); — От тобі й раз! Справді, співи сьогодні… — розгубився Данило. — Що ж його робити? (Ю. Смолич).
он (от) воно́ що! Уживається для вираження сильного здивування з якого-небудь приводу або здогаду про щось. — Еге, так от воно що! Тут догадався дід, що чортяка та закохався у відьму (М. Старицький); Ах, он воно що, значить, її веселі, язикаті сусідки вважають за потрібне піклуватися про неї? Вже, мабуть, добре почесали язики і в кімнатах гуртожитку, і на фабриці (В. Собко).
от (рідше ось) тобі́ (й) ма́єш. Уживається для вираження подиву, незадоволення і т. ін. з приводу чогось несподіваного, неприємного тощо; отак. — От тобі й маєш! — покликнула Софія.— А як же буде сьогодні? Гості теж будуть мерзнути, чи що? (Леся Українка); Роман позивав Семена за позичені гроші. Семен так і вдарився руками об поли. — От тобі маєш! — Що ж це за диво?.. (М. Коцюбинський); — А може, той… може, таки, Мар’янко, підемо до кого?.. До Порфирія… — От тобі й маєш,— посміхається Мар’яна (І. Вирган). от ма́єш. Графік плавання витримувано, команда сподівалась на успіх, і от маєш — надзвичайна подія (А. Хорунжий).
отака́ (от така́) лови́сь! Уживається для вираження здивування, радості, захоплення і т. ін. — Отака ловись! — каже голова.— Був Чіпка, а став Никихвор Іванович… Що то значить гроші! (Панас Мирний); Глянули на мене сірі очі .. Тільки очі — от така ловись! — Очі не хлопчачі, а дівочі (І. Вирган). оттака́ лови́ся. За правду б’ють, за брехню віри не дають. Оттака ловися! (Сл. Б. Грінченка).
ото́ (оце́, от і т. ін.) ще, несхв. Уживається для вираження осуду чиїх-небудь дій, учинків, докору комусь. (Клієнт:) А що? Він присягнув? (Римлянин у далматиці:) Ні, відступився і руки заложив. Ото ще дурість! (Леся Українка); Чи захоче Тоня із ним дружити?.. Адже їй одне задоволення — крутити голови хлопцям, про неї навіть самі дівчата кажуть: Оце ще наш вихор! (О. Гончар); — Ну, сину, як маєш охоту, то я тебе в школу віддам…— Ні, не хочу…— О, се ще… ціпов’яз! (М. Коцюбинський).
от (оце́) (так) шту́ка (штуко́вина)! Уживається для вираження здивування або захоплення чим-небудь, радості з приводу чогось і т. ін. (Павло:) От так штука! Леонід Петрович приїхали, я зразу їх пізнав (М. Кропивницький); Чуров відхилився від гама-телескопа, з яким працював, повільно підплив до Юрія .. Зиркнув на схвильоване обличчя Гука і похитав головою.— Оце так штука! — Підтверджуюється найпарадоксальніші припущення (О. Бердник); Сава Андрійович очунює. Оглядається: де він? Оце штука!.. (О. Довженко). от так штуке́рія. (Василь:) От так штукерія буде! (Антон:) Ой, не радій заздалегідь! (М. Кропивницький).
от тобі́ й раз! Уживається для вираження здивування, занепокоєння, незадоволення з приводу чогось небажаного, несподіваного, непередбаченого і т. ін. — А за що продав (хліб), Чіпко? — Ні за що.. подарував..— От тобі й раз! от і прогуляємо… чортового батька!..— чухаючи потилицю, блеє Матня (Панас Мирний); — А хто ж тобі давав розпорядження там пасти? — От тобі й раз! .. Хіба ж ви забули, як ми їхали степом і ви казали, що там сільрадівська толока і щоб я тамечки пас (Григорій Тютюнник); — От тобі й раз! Справді, співи сьогодні… — розгубився Данило. — Що ж його робити? (Ю. Смолич).