ОСКОМИНА

збива́ти / зби́ти оско́му (оско́мину). 1. тільки док. Втратити інтерес, потяг до чого-небудь, охолонути. — Знаєш, Зінко, ми тебе в бригаді все чекаємо. Коли повернешся? Збила вже оскому? Пора! Скільки ж разом працювали (Г. Коцюба). 2. кому. Позбавляти бажання робити щось. (Микита:) Ач, який митець! Мабуть, не вспів перезутись, та швидш (швидше) до Одарки?.. Гляди, щоб я тебе не підперезав, що й дух з тебе випре! Я тобі оскомину зіб’ю... (М. Кропивницький).

зганя́ти (зго́нити) / зігна́ти оско́му (оско́мину) на кому—чому. Переносити гнів, роздратування за щось на кого-, що-небудь. (Бурятинський:) З батьком, видно, знов за щось посварився, а на організації оскому прийшов зганяти (О. Гончар); — Ти, мамо, зла чогось сьогодні. На батька маєш гнів, а на мені оскому зганяєш (І. Цюпа); — Лежу й не встаю. Так усе болить. А тут ще батько сердиться, що ти в тюрмі, я нездужаю. Згонить оскому на мені, лає мене (А. Тесленко); // Мститися кому-небудь за щось. Хотілося б зогнать оскому На коронованих главах, На тих помазаниках Божих (Т. Шевченко).

наби́ти / набива́ти оско́му. 1. перев. зі сл. собі́. Пересичуватися чим-небудь; втрачати інтерес до чогось. — Я сам колись там служив,— мовив Степан.— Та й оскому набив? — засміялась Пріська (Л. Яновcька); Миронець хихикнув у кулак, сказав з єхидним смішком: — Баба з воза — кобилі легше. Хай забавляються діти, поки оскоми не наб’ють собі (Д. Бедзик). 2. Ставати буденним, нецікавим; приїдатися, набридати, викликати роздратування. Поезія не набиває оскоми — приїдається одноманітність творчості письменника (З газети). наби́ти оско́мину. Штучне обмеження заробітку, “стеля”, що вже набила оскомину,— серйозне гальмо на шляху підвищення продуктивності праці (З газети). 3. зі сл. ті́льки, лише́ і под. Досягати дуже незначних результатів у здійсненні чогось; вимушено задовольнятися чим-небудь малим, незначним. Своїми словами: “Ви мусите щось написати про гуцулів” забили Ви мені клин у голову, вони не дають мені спокою, тільки що я з