ОБІТОВАНИЙ

земля́ обітова́на. 1. Благодатний край, де панує повний достаток. Велична Асканія Нова, як обітована земля, а навколо неї степ, одноманітний сірий простір (Н. Рибак); Брели (заробітчани), зігнувшись під клунками, виснажені, худі, почорнілі від гарячих супротивних вітрів, пробиваючись на Каховку, як у землю обітовану (О. Гончар). 2. Місце заповітної мрії, пристанище; сподівана мета. Невже приходить край його мандрам? Боже праведний, доведи його на обітовану землю (Ю. Яновський); Все своє життя йшов він крутими стежками науки до храму всезнання, наче пілігрим до землі обітованої (З журналу).