НЕЗАГОЙНИЙ

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) (незаго́йну (да́вню)) ра́ну (в се́рці (в душі́)) кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, зг