НАМИНАТИ

намина́ти / нам’я́ти па́рші кому, грубо. Бити, карати кого-небудь. У них хто хитрий, то і старший, І знай всім наминає парші, Чуприну всякому скубе (І. Котляревський).

нам’я́ти (фам. наклепа́ти) / намина́ти ши́ю (поти́лицю) кому. Побити кого-небудь за щось. Намну я тобі шию, коли зустрінемося (Ю. Яновський); (Горпина:) Якби моя дочка Оленка так коверзувала, то я б їй .. так наклепала потилицю отим кошиком, що вона пам’ятала б до нових віників (І. Нечуй-Левицький).

нам’я́ти (накрути́ти, наскубти́ і т. ін.) / намина́ти (накру́чувати, скубти́ і т. ін.) ву́ха кому і без додатка. Покарати, побити кого-небудь за якусь провину. (Поліна Карпівна:) От коли твій Льонька ще раз покаже сюди свій товстий ніс.., я йому намну вуха, будь певна (І. Кочерга); — Треба накрутити мені вуха за те, що ви досі не в ліжку (Ю. Шовкопляс); Демонстранти змішались і тікали. Їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Ю. Смолич).

нам’я́ти / намина́ти бо́ки кому. 1. Побити, покарати кого-небудь за щось. — Чекай! Я Вікторові розкажу, як ти воркуєш отут біля дівчини. Він тобі намне боки (П. Автомонов); — Мабуть, така вже доля філософів, бо й Сократова жінка не раз наминала йому боки (І. Нечуй-Левицький). 2. Завдати поразки кому-небудь, перемагати ворога в бою, на війні. — Старієте, Антоне Андрійовичу,— зауважила Уляна Григорівна,.. — Нічого не вдієш, матінко; вважай, за половину шостого десятка перевалило. Але ми ще повоюємо, матінко. Ще намнемо туркові боки (С. Добровольський).

нам’я́ти (наскубти́) / намина́ти (скубти́) чуб (чу́ба, чупри́ну) кому і без додатка. 1. Побити, покарати (перев. тягаючи за волосся) кого-небудь за провину. Паллант, любесенький хлопчина, Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб, І жде, яка то зла личина Йому нам’яти хоче чуб (І. Котляревський); Дивлюсь — до мене суне Гася… Ну, чуба, думаю, намне!.. І відкіля вона взялася? Неначе стерегла мене (Л. Глібов); Оце було зачеплю її або штовхну так, що вона й ноги задере, то вона зараз біжить до матері жаліться; а мати мені .. було добре намне чуба або наскубе вуха (І. Нечуй-Левицький); — А скоро вже біда прийшла. То обороннику од нас бува ще й лихо: Всі лихословити почнуть, І якщо чуба не намнуть, То ще й тихо! (М. Старицький); За Катерину та й нам’яли чуприну (Укр.. присл..); Микита ледве стримував себе, щоб не бурчати. Кілька разів таки підіймав бучу, погрожував спіймати Сапуна і наскубти чуприну (І. Рябокляч). 2.