НАЛЕЖНИЙ

віддава́ти / відда́ти нале́жне кому, чому. Гідно оцінювати кого-, що-небудь; визнавати позитивні якості кого-, чого-небудь. — Ми віддаємо належне вашому патріотичному бажанню (О. Гончар); Саме Рильський, звертаючись до образу великого гетьмана України, віддає належне його державному розумові і передбачливості... (С. Крижанівський); Добрий склад виконавців підібрав собі Садовський — треба йому віддати належне (Г. Григор’єв); — Треба віддати йому належне,— каже Віталій.— Анонімки свої він розсилає за власним підписом: “Я, каже, не боюсь, не ховаюсь...” (О. Гончар); Треба, однак, віддати належне й совісті Федора; вона знала міру: закрутить своїм господарем, зажене його в якусь безвихідь, а потім одразу тягне назад, примушує каятися (М. Ю. Тарновський). відда́ти справедли́ве. Зараз твердо оцінював (Захар) труднощі конкурсних іспитів, критично ставився до своїх екстернатських знань і, віддати йому справедливе, був

посі́сти / посідати своє́ (яке́сь, нале́жне) мі́сце в чому. Досягти певного становища. — Мова йде про те, як допомогти учениці знову посісти своє місце в колективі (О. Донченко); Чи не мудріше було б спершу якесь місце в житті посісти, а вже потім брати на себе відповідальність за сім’ю? (М. Ю. Тарновський).