НАКЛАСТИ

дава́ти (рідше наклада́ти, одва́жувати) / да́ти (рідше накла́сти, одва́жити) зда́чі кому і без додатка. Відповідати ударом на удар, образою на образу і т. ін. Парамон Пархомович насідав на сина, а той давав здачі й до кишені по відповідь не лазив (Ю. Яновський); Дав мені один пан у пику, а я причинив двері, щоб свідки не нагодилися, та тоді й наклав йому здачі (Л. Яновська); Підстеріг він мене в темному місці й дав по шиї. Замість того, щоб одважити здачі, я пустився навтьоки (Ю. Яновський); // Грубо відповідати кому-небудь на питання або звертання. — Ви мене не проженете? — спитав він..— Ні, не проженемо: ми не вдалися в вас…— різко дала здачі Саня (І. Нечуй-Левицький).

ки́дати (накида́ти, кла́сти) / ки́нути (наки́нути, накла́сти) тінь на кого—що. 1. Поширювати погану славу про кого-, що-небудь, наговорювати на когось, щось; ганьбити. Справжнім ліриком сьогодні я схвильовано кажу: — Хто посмів його пустити Разом з вами на Парнас? Верхогляд той діловитий — Тінь лиш кидає на вас! (С. Олійник); — На панському харчі святі не виростають .. Чи так, до слова, сказав це Корнюша, чи навмисне кинув тінь на Любу, яка й досі працювала покоївкою в пані... (М. Стельмах); Він не хотів і припускати, що за всім цим стоять люди, які навмисне, з брудною метою, воліють накинути на його ім’я зловісну тінь (Н. Рибак). 2. Негативно позначатися, відбиватися на кому-, чому-небудь, впливати на когось, щось і т. ін. Коли ж що у моїх літературних виступах могло Вам не подобатись, то се не повинно кидати тіні на наші відносини (Леся Українка); У нас тепер погано жити, бо дядькове здоров’я значно погіршало, а се кла

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) (на (свою́) ши́ю (на карк, на се́бе)) кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий). 2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне яр

наклада́ти (кла́сти) / накла́сти (покла́сти) тавро́ (клеймо́, печа́ть, знак, відби́ток) на кого—що і без додатка. Впливати, діяти на кого-, що-небудь, позначатися на комусь, чомусь. Казенна обмеженість науки та крайній клерикалізм кладуть видиме клеймо на молодих людей (Леся Українка); Звичайно ж, тінь десятків літ боротьби наклала своє тавро і на вдачу, і на зовнішність (Іван Ле); Роки в тюрмах та колоніях наклали свою печать на Кесаря уже, мабуть, незмивну (З газети); Все знову нагадало про себе: і холодна клуня, і вартовий за дверима, і смерть, що вже наклала свій знак на пожовтіле обличчя льотчика (Ю. Бедзик); Дитинство наклало відбиток на всю творчість О. Довженка (З журналу); На вигляд їй років за тридцять. І час поклав уже своє тавро: втома в очах і ледве помітні зморшки в куточках різко окресленого рота (Д. Головко).

наклада́ти / накла́сти в поти́лицю кому і без додатка. Дуже бити кого-небудь (перев. по голові). Демонстранти змішались і тікали. Їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Ю. Смолич).

наклада́ти / накла́сти (наложи́ти) голово́ю. Гинути в боротьбі, в бою і т. ін. Щодня, щогодини наш брат накладає головою у війні з ворогом (П. Колесник); Колись у цьому монастирі жила й тут таки померла .. черниця Марія, в мирі Мотрона Кочубей, донька того Кочубея, генерального судді, що наклав головою на пласі в Борщагівці (М. Лазорський); І за це вони… наклали головою ось в цих мурах (І. Багряний); Порозмітала їх козацька сила. Багато шляхти наложило головою (Я. Качура). життя́м наложи́ти. Та й громадянином, певно, не був, щоби думку подавши, Твердо устояти в ній і за правду життям наложити (М. Зеров).

наклада́ти / накла́сти (наложи́ти) на се́бе ру́ки. Заподіювати собі смерть. (Антон:) Нехай накладають на себе руки ті, за котрими є кому жалкувати (М. Кропивницький); Не накладати ж на себе руки, не лягати ж заживо в землю (І. Цюпа); А другого дня вся камера піднялася на ноги: отой чоловік наклав на себе руки (А. Дімаров); — Від різок, діду, і в печі не сховаєшся! Вже коли їх присуджено, так і доведеться або прийняти, або руки на себе наложити (О. Кониський).

наклада́ти / накла́сти (наложи́ти) ру́ку (грубо ла́пу) на що. Привласнювати щось, заволодівати чим-небудь. Я починав виразніше бачити обличчя режиму, що так не по-людському жорстоко накладає руку на найсвітліше почуття людини — бажання знати (Г. Хоткевич); А на решту (грошей) вона наклала руку (С. Чорнобривець); — Наші опікуни .. хочуть тепер наложити руку на ті ваші гроші (І. Франко); Яким правом безбожна влада “наклала лапу” на святі храми, де віруючі спілкуються з Творцем неба і землі? (З журналу).

накла́сти ру́ки на кого. Ударити, вбити кого-небудь або посягнути на когось. — Батько мій не скривдить тебе, не накладе на тебе свої руки (І. Нечуй-Левицький); — Я з Денисенком накладу руки на Горицвіта (М. Стельмах).