НАДВОЄ

ба́ба (ще) на́двоє ворожи́ла (гада́ла). Невідомо, чи відбудеться, здійсниться щось, чи ні; побачимо. Убогий помовчав трохи та й каже: — Хіба убогому і на світі не жити? Е, ні, це ще надвоє баба ворожила (Укр.. казки, легенди..). ба́бка (бабу́ся) (ще) на́двоє ворожи́ла (гада́ла). (Василь (до Горпини):) Завтра нас, може, щаслива доля чекає, а не лихо! Завтра, як то кажуть, бабка ще надвоє ворожила! (М. Кропивницький); — Так от передай отій гвардії (Деркачеві), що коли на сівбі ми його перегнали, то на жнивах й поготів ..— Сказати можна,— обережно проговорив юнак...— Тільки це, Миколо Гавриловичу, бабуся ще надвоє гадала (С. Журахович).

душа́ (се́рце) розрива́ється (рве́ться) на́дво́є (навпі́л) у кого, чия (чиє) і без додатка. Хто-небудь дуже страждає від суперечливих почуттів, від неможливості вирішити щось, допомогти чимсь і т. ін. — Куди мені пристати? — крикнув Саїб,— що маю робити? Душа моя розривається надвоє! (І. Нечуй-Левицький); Вона (Пріська) чує голос Пилипів; вона баче (бачить) його безпомощного (безпомічного), як він ховає одубілу голову в сніг .. серце її рветься надвоє (Панас Мирний). душа́ розрива́ється на дві полови́ни. У цю ніч Добринич відчув, .. що душа його розривається на дві половини (С. Скляренко). аж розрива́ється душа́ на́дво́є. (Прісцілла:) Руфіне, годі! догадуюсь .. і се мені так тяжко… мішаються всі почуття… так трудно… аж розривається душа надвоє… (Леся Українка).

перерива́тися / перерва́тися на́дво́є (напопола́м). Виконувати надмірну роботу або виявляти надмірні зусилля. Напополам перервусь, а таки доб’юся свого (А. Головко).

хоч (на́дво́є) розірви́ся (перерви́ся). 1. Забагато роботи, клопоту і т. ін. для однієї людини. (Килина:) Ой, тітко, вдовиці — хоч надвоє розірвися!.. (Леся Українка); — Максиме, як же ти двері навішуєш? — То покажіть,— просить Максим.— Мені ж треба йти ліжечка робити, хоч розірвись… (М. Зарудний); — А техніка ламається, а запчастин катма, а людей пучка, так що доводиться парити лоби, не скоро до хати приплентає. — Так, так,— підтакувала.— І Христя каже, що хоч розірвись (Є. Гуцало). хоч ру́ки розірви́. Хоч руки розірви! Тільки те й знай: тому їсти дай, того напувай (О. Ковінька). 2. Що не роби, все марно, безрезультатно. Так повелося на вічі — не захотіли слухати, хоч розірвися, не дадуть і рота роззявити (А. Хижняк).