МОРОЧИТИ

моро́чити го́лову. 1. чим, над чим і без додатка, часто зі сл. собі, свою. Розмірковувати, роздумувати над чим-небудь, намагаючись розібратися в чомусь, з’ясувати, зрозуміти щось. — Розлігся проклятий пес і всю ниву прикрив, а ти ходи, мороч голову та шукай її (Україна сміється); — Хто ж то молодого Гризоту порятує? — морочу собі голову.— Не вікувати ж йому в стилягах, у паразитах (В. Речмедін); Я не став морочити собі голову цією явною маячнею чи недотепним жартом (І. Кулик). моро́чити па́мороки. (Марфа Варфоломеївна:) А ти б замість того, щоб морочити памороки такими загадками — від чого та через що — краще б майнула оце хутенько та й допомогла їй прати сорочок (М. Кропивницький). поморо́чити го́лову (тривалий час). — Тут усяка тобі задача — немов загадка: поморочиш голову, поки ладу добереш (С. Васильченко). 2. чим, над чим і без додатка, часто зі сл. собі, свою. Займатися якоюсь копіткою, клопітливою справ