МОРКВА

мо́ркву те́рти кому. Глузувати, кепкувати з кого-небудь; уїдливо дошкуляти комусь. Усі ми, парубки в селі, дуріли за нею. А вона, бестія, всім моркву терла, аж поки десь не наскочила на свойого (свого) (І. Франко).

наздога́д (навдога́д, рідко надо́гад) бурякі́в (щоб дали́ капу́сти), перев. зі сл. говори́ти, сказа́ти і т. ін. Говорячи про одне, натякати на щось інше. — Одно знаю, хоч не з’їм солодко і напрацююся гіркенько, так ніхто мене не налає..,— говорила Мотря наздогад буряків, поглядаючи на Семена (М. Коцюбинський); — Багато, чоловіче, не прошу, але поверни мені з казенної хоч пучку солі, яку вдома взяв. Іван хекнув, засміявся, обернувся міцною спокійною постаттю до Степана: — Це сказала наздогад буряків, щоб дали капусти (М. Стельмах); (Горпина:) Котрий любий, той не свата, а од нелюбих не вспієш зачиняти хату. (Приблуда:) Цебто і мені навдогад буряків? (Горпина:) Та ні, не про вас річ, добродію (М. Кропивницький); — Стій, я його зачеплю розмовою. А ти піддержуй. Може, що випитаємо. Я буду закидати надогад буряків, а ти помічай (Панас Мирний); (Возний:) Ох, ох, ох!.. Стара не страшна, так молода кирпу гне. Я уже їй говорив, як то кажуть, надогад<

скребти́ (ску́бти, скрома́дити) / наску́бти (наску́ба́ти) мо́ркву. Дорікати кому-небудь або лаяти, сварити когось. Чує стара, на службі йому щодня моркву скребуть, уже грозяться і вигнати (Панас Мирний); Гримає (стара), звісно — на невістку: то се не туди, то те не так, звичайно, як свекруха, що вже знайде, за що моркву скромадити (Г. Квітка-Основ’яненко); Яцько Ходика вуса підкрутив. Он як шанується до нього Терновий. Наскубли моркву, то й поштивий став (Н. Рибак); // Бити. Січовики, підтримувані низовиками, кричали: — Гідний! Гідний! — Не комизись, а то наскубемо моркву! — Бути тобі кошовим! (Н. Рибак).

ха́тня мо́рква, ірон. Сварка між подружжям, у сім’ї; лайка. — А там (на базарі) купами капуста, буряки, морква городня,— а хатньої (моркви) наші жінки не продають, держать про нужду, на нашу голову! (Г. Квітка-Основ’яненко).