МИЛІСТЬ

ва́ша (їх) ми́лість (ми́лость), уроч., заст. 1. Шанобливе називання кого-небудь; ви, вони. — З Богом, — кажу, — завтра рушаймо до панії, а потім і до вашої милості за рушниками (Марко Вовчок); — У Варшаві тільки й мови, що про вашу милість, князю (І. Нечуй-Левицький); — Дуже приємно мені.. пересвідчитись, що ваша милість правильно молоточка в руках тримає (О. Донченко); Пішла вона (Миша) звичайненько прохати, Щоб Лев в дуплі дозволив їй, Самотній та старій, Хазяйство завести маленьке Біля їх милості близенько (Л. Глібов); // ірон. Уживається для вираження незадоволення кимсь, несхвалення чиїх-небудь дій, учинків, поведінки і т. ін. — Насилу діждалися вашої милості!.. — неласкаво привітав він її (Панас Мирний). 2. тільки ва́ша ми́лість (ми́лость). Шанобливе звертання до поважної особи, до людини, що займає високе становище в суспільстві; високошановний. — Вже як хочете, ваша милость, а без вас, князю, ми не розпочнемо

на ми́лість (ми́лость) (Бо́жу (Госпо́дню, Бо́га і т. ін.)), перев. у сполученні із скажи (мені), скажі́ть (мені). Уживається при шанобливому запитуванні; прошу, будь ласка. — Скажи мені на милость, Ригорович,— питав Микита Уласович,— хто се нам таку пакость укрутив? (Г. Квітка-Основ’яненко); — Люди добрі! Скажіть на милость, чого він (Олекса) від мене хоче? (С. Васильченко); — І скажи ти, на милость Божу! І нащо ти граєш в карти..? — спитала вона (І. Нечуй-Левицький); — Як вона, скажіть мені на милость Господню, придбала його (дитя)? — допитується дядина (Панас Мирний); (Олімпіада Іванівна:) Що се тут таке? (Побачивши дітей.) Ну, скажіть на милість Бога! Ви сюди як влізли? (Леся Українка).

переміни́ти (зміни́ти) гнів на ми́лість (на ла́ску). Перестати гніватися, сердитися. Городиський гордо кивне головою на знак, що перемінив гнів на милість (І. Франко); Лідія Овдіївна змінила гнів на милість.— Ану тебе, Конопельський. Тобі в цирк піти або на сцену .. Завжди він насмішить до сліз (Ю. Збанацький); Гінзбург ще деякий час насторожено й холодно ставився до Ляндера. Та згодом змінив гнів на ласку: забув про сутичку (А. Дімаров). поверну́ти гнів на ми́лість. — Та вже і гнів свій до вас на милість поверну — попоїм трохи,— додав (Пищимуха), беручись за ложку (Панас Мирний).

скажи́ (скажі́ть) на ми́лість (Бо́жу (Бо́га)). Уживається для вираження подиву, незадоволення, розгубленості, сумніву і т. ін. — Слухай, Демиде, ти знаєш, що я думаю? — Знаю.— Як знаєш? — здивувався Бульба? — Ти хочеш погуляти з запорожцями.— Ну, скажи на милість. Як це ти дізнався? (О. Довженко); — Ну, що тут довго: він тайний агент.— Ото! Скажіть на милість! Як же він робить свою роботу? (М. Коцюбинський); Ну, чого мене, скажіть на милість, понесло знов на київський пляж? (Остап Вишня).