Фразеологічний словник української мови
МАНІР

на мані́р. 1. чого. Подібно до чого-небудь; так, як щось, як у чомусь. Перед репродуктором стоїть кумова мама (сімдесят три їй), підібгала спідничку на манір трусиків, держиться за стільця і підскакує: — Раз-два-три (Остап Вишня); — Узяв та й помер! На манір тої пісні: Ой мій милий умер, умер, А в коморі дуду запер… (Остап Вишня). 2. кого, чий. За певним зразком або наслідуючи кого-небудь; так, як хтось. Сам він (учитель) прямий, як дошка, був і підстригав свою борідку на манір Ісуса (П. Тичина); Мартин засвистів на манір маленької пташки волосянки (П. Панч); Зачіску вона носила майже на хлоп’ячий манір (О. Гуреїв).

на оди́н мані́р. 1. перев. з дієсл. За тим самим зразком; однаково. Формений одяг шили на один манір (З журналу). 2. Дуже схожі між собою; однакові. Будинки світлі, багатоповерхові, хоча всі, як близнюки, на один манір (О. Гончар).

на свій мані́р, з дієсл. Відповідно до своїх уподобань; по-своєму. — Гарні в тебе коси, Нонно. Та ще ти їх якось заплітаєш на свій, на особливий манір (О. Гончар).

на таки́й мані́р, з дієсл. Таким способом; так. — Дай мені, батю, в зуби. Це він на такий манір просить у батька закурити (О. Гончар).
Ви можете поставити посилання на це слово:

матиме такий вигляд: МАНІР


матиме такий вигляд: Що таке МАНІР