ЛЯСКАТИ

ля́пати (ля́скати, маха́ти і т. ін.) язико́м що і без додатка, зневажл. Говорити (перев. що-небудь нерозумне, недоречне, нецікаве і т. ін.); базікати. Не ляпай язиком! (Сл. Б. Грінченка); Їм що не ляпать язиком, аби ляпать. Та ще й іржуть собі! І що там вони знайшли такого смішного? (С. Васильченко); (Ліна:) Ти мені, задрипанко, дивися: перед паничами зуби не скаль і язиком не ляскай! (Я. Мамонтов); Як собака з утіхи відчуває непереможну потребу махати хвостом, так він відчував потребу махати язиком (Л. Мартович); // Витрачати час для зайвих, непотрібних розмов; займатися пустослів’ям. — Працювати треба, а не ляпати язиком (М. Зарудний); Вони тільки язиком ляскають (Сл. Б. Грінченка); — А… йди від гріха… Чого так язиком ляскати? (М. Хвильовий).

цокоті́ти (цокота́ти, цо́кати) зуба́ми. Тремтіти від холоду, страху і т. ін. — Ну, вже ж для гостей напалять! — відказав пан Турковський.— А завтра будемо зубами цокотіти,— вкинула прикро Надя (Леся Українка); — Лишенько! Хоча б у двері не добивалося! — знову цокочучи зубами, прошепотіла Килина (І. Сочивець); Вскочив (Пилипко) у хату, як пуп синій, зубами цокоче (Панас Мирний); — Ой, дядьку, привид! — цокотимо зубами.— Де? — Ой на цвинтарі, там у кущах! (Нар. опов.); На зимового Миколая завжди було холодно, ми цокали зубами (В. Минко). дзвони́ти зуба́ми. Дзвоню зубами, бо мені зимно (М. Коцюбинський). ля́скати зуба́ми. Тимко, мокрий, посинілий, ляскаючи зубами, виліз на берег (Григорій Тютюнник). сікти́ зуба́ми. Їй нараз зробилося якось зимно-зимно, так що почала голосно сікти зубами (І. Франко).