ЛУСНУТИ

лу́скати / лу́снути від (зі) смі́ху. Дуже сміятися, реготати. Там, де інші дівчата лускали зо сміху, .. вона соромилася до сліз (О. Кобилянська); Лускали (дівчата) зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем (О. Кобилянська); — Мадам Трюше в Ментоні лусне од сміху, як прочитає про цей наш .. вчинок у газетах (І. Нечуй-Левицький).

лу́снути зі зло́сті (з се́рця). Дуже розсердитися. — Нехай тоді Олекса узнає, що я йому родич: сказиться, лусне з серця!.. (С. Васильченко).

терпе́ць увірва́вся (урва́вся, лу́снув) / урива́ється кому, в кого і без додатка. Хтось не може більше витримувати чого-небудь, остаточно втратив спокій, душевну рівновагу. Та й Давид .. хоч він і дуже погане діло зробив, підпалив,— так же його призведено до того! Нащо ж його стільки кривджено, що вже й терпець увірвався чоловікові! (Б. Грінченко); Минуло п’ять хвилин, десять… Мені вже почало набридати, врешті зовсім увірвався терпець.— Мені, може, зайти пізніше? Товариш Буряк (я знав його прізвище з телефонограми) ніби й не почув мого запитання (Ю. Збанацький); Після катастрофічної повені 1953 року голландському народові терпець урвався (З журналу); Потім я зірвалась до виходу: мій терпець луснув — так я хотіла бачити Чагара (М. Хвильовий); Хима не галасує, не кричить, а тільки вичитує молитви. Вичитує довго, туго вплітаючи в молитву чоловікове ім’я, аж поки йому не уривається терпець (Ю. Мушкетик). ло́пнуло терпі́ння у кого. У мене

хоч (ти) лу́сни. 1. За будь-яких обставин, умов; неодмінно, обов’язково. — Як же поляже кармазин, тоді дочку нам подавай, хоч лусни! Не сховаєшся од нас (П. Куліш); Було так: як оце прийдуть жнива, то всіх жінок повигонять на степ жати. І ото як вигонять, .. то .. хоч лусни, а до вечора щоб вижав (Нар. опов.). 2. із запереч. дієсл. Незважаючи ні на які старання, зусилля; ні за яких умов, обставин; нізащо. — Ніяка собака до помочі не стала, хоч ти лусни (Дніпрова Чайка); — Не пущу! Хоч ти тут лусни! (Я. Мамонтов); — Більше того, що дають наші прилади, вони не дадуть, хоч лусни (Ю. Шовкопляс).

щоб я провали́вся (скази́вся, лу́снув і т. ін.), фам. Уживається як категоричне запевнення, заприсягання в чому-небудь, підтвердження чогось. — Сьогодні приходжу в околоток до сестри,— продовжував Рогов,— а він там. Зразу мені градусник .. У тебе, каже, кров нормально пульсирує. Чули? Що, кажу, кров? Кров, кажу, здорова, а хворий я животом та диханням. Вигнав, братці, щоб я провалився!.. (О. Довженко).

як (би) батого́м ля́снув (лу́снув), перев. з дієсл. Дуже швидко. Три роки, як батогом ляснув, пішли на школу (Г. Хоткевич); Отак літа спливли… Прожив, як батогом ляснув (М. Зарудний); — Минули роки, як би батогом луснув! — погоджується Михайло (І. Чендей).

як (мов, на́че і т. ін.) обу́хом лу́снули (хто лу́снув, вульг. хто лигну́в і т. ін.) по голові́ кого і без додатка. Хтось дуже вражений, приголомшений чим-небудь. — Приїхав я вчора .. ні живий ні мертвий, а тут нове лихо. Наче хто обухом по голові луснув (В. Кучер); Чіпка, як почув про діло, мов хто його обухом лигнув по голові (Панас Мирний).

як не лу́сне, зневажл. Гладкий, товстий і т. ін. — Поглянь на нього, чорнобородого — як не лусне! (О. Донченко); // зі сл. мо́рда, пи́ка і т. ін. Сита, гладка, велика і т. ін. Морда як не лусне (Укр.. присл..); “Шия в нього — хоч обіддя гни, пика — як не лусне..!” — кажуть про нього (Федора) дворові (Панас Мирний).