ЛУНА

аж луна́ йде (розляга́ється, рідше гоготи́ть і т. ін.) / пішла́ (розлягла́ся, рідше загоготі́ла і т. ін.), перев. зі сл. гука́ти, співа́ти і т. ін. Так, що далеко чути; дуже голосно, сильно. Щебечуть солов’ї, аж луна розлягається (П. Куліш); І справді, молодиці жартували, сміялись, співали пісень, аж луна розлягалась по полю (М. Коцюбинський); Вона — то била гопака.., аж луна кругом гоготіла, то тиркала, то висвистувала (Панас Мирний); — І ще одне, друзі… — гукнув Жук, аж луна пішла лісом (П. Козланюк). ті́льки луна́ йде. Як заспівають “Реве та стогне…”, то тільки луна йде (Нар. опов.).