ЛИЧИНКА

лиха́ (бі́сова, вра́жа і т. ін.) личи́на. 1. лайл. Недобра, підступна і т. ін. людина або інша істота. (Личак:) А я, розумієш, так думаю: Загуба чи не Загуба, а якась лиха личина в нашій окрузі завелася.., хтось комору запалив (Я. Мамонтов); — Ач, меле, бісова личина! — аж хмуриться дехто. Та Невкипілий уже подибав до іншого гурту (А. Головко); (Настуся:) Та пропадай, вража личина! Коли б вже й давно щез! (Г. Квітка-Основ’яненко); — Ну покинь хлипати, нехай краще та вража личина хлипає, котра тебе зобидила (Л. Письменна); Скріпивсь (хлопчина), стоїть, як твердий дуб, І жде, яка то зла личина Йому пом’яти хоче чуб (І. Котляревський); Поки пташка літає і корму добуває, зозуленя повикидає усіх маленьких пташенят з гнізда.. Отаку катавасію в чужому гнізді окаянна личина робить (А. Хижняк); Хитра лукава личина. Ой, хитрюща! (О. Ковінька); // грубо. Уживається для вираження незадоволення ким-небудь, досади, обурення з якогось при