КІНЧИК

ви́сі́ти на язиці́ (на язику́, на кі́нчику язика́) у кого, чиїм і без додатка. Хто-небудь дуже хоче сказати або спитати щось, але з певних причин утримується. Те, що він уважав за свою виключну таємницю, відоме було цій старій, висіло на її балакучім язиці! (І. Франко); Вони посміялися вдвох, і запитання “а коли ж весілля?”, яке висіло на кінчику язика в Крутояра, так і не вимовилось (В. Собко); Слова мимоволі, самі просто на язику висіли (П. Козланюк); Ті слова висіли на кінчику язика, і разом з тим я їх не знаходив (Ю. Збанацький).

сверби́ть на кінці́ (на кі́нчику) язика́ кому, у кого. Кому-небудь дуже хочеться розповісти щось. По розпалених обличчях молдуван (молдаван) видко було, що якась цікава новина свербить їм на кінці язика (М. Коцюбинський).