КІЛ

вбива́ти / вби́ти оси́ковий кіло́к (кіл) у моги́лу кого, чого. Покінчити з ким-, чим-небудь. Є в О. Підсухи поема “Похорон бюрократа”... Закінчується вона народним гулянням після такого довгожданого похорону. Мабуть, це надто поспішно — вбивати осиковий кіл у могилу останнього бюрократа (З газети).

ду́мка гвіздко́м (коло́м) стрими́ть (стирчи́ть, сиди́ть і т. ін.) у голові́ у кого, чиїй і без додатка. Хто-небудь весь час думає про щось. Гвіздком стирчала там (у голові) одна думка ..— як мога швидше вирватися від сеї причепи (Панас Мирний); Якщо щастя нема ні на землі, ані на небі, то треба ж все-таки якось знайти, де воно є... Думка ця гвіздком сиділа в голові філософа (П. Тичина).

стоя́ти / ста́ти кілко́м (ко́лом) в го́рлі. 1. Не проходити, застрявати (про несмачну, важку, суху їжу). — А криницю під вербою хто почистив од муляки, вода вже встоялась, чиста й студена.— Хай би та чиста й студена вода кілком у горлі твоєму стала! (Є. Гуцало). 2. Дуже набридати, остогидіти. — Вже мені ті його вірші кілком в горлі стоять! (І. Франко).

(хоч) кіл (кіло́к, кілка́, кола́ і т. ін.) на голові́ теши́ кому. Уживається для характеристики нерозумної, впертої, настирливої людини. (Старшина:) Отак же і наш мужик: кіл йому на голові тешіть, а він таки своєї гнутиме! (М. Кропивницький); Уже я йому й правду під ніс тикав, а він своє та й своє. Сказано — дурному хоч кіл на голові теши! (П. Куліш); Як упреться (Безбородько), наче стовпець у плоті, нічим не поворушиш, хоч кіл на голові теши (М. Стельмах); Коли Корній вже що надумає, то хоч кілок на голові йому теши (А. Дімаров); Вона (Оленка) ж у нас камінна. Їй хоч кілка на голові теши (В. Кучер); Далеко він може піти, бо у Ватрича вдача така: “як затнеться, хоч кола теши на голові — не поступиться” (З газети).

язи́к стає́ / став ру́ба (ко́лом) (у ро́ті) кому, у кого і без додатка. Хто-небудь втрачає здатність говорити, вимовляти слова. (Передерій:) І язик їм руба у роті стане, коли такого батька почнуть ганити! (Храпко:) Хіба тепер четверту заповідь почитають? (Панас Мирний); — Хочу поспитати — де вона (Марія), що з нею, а язик як став руба, так і не ворухнеш ним (М. Коцюбинський); Люблять у Січовому поляскати. І ляскають, доки язик не стане колом (М. Рудь).