КИНУТИ

(аж) у піт ки́дати (вдаря́ти) / ки́нути (вда́рити). 1. Викликати у кого-небудь сильне хвилювання, стан великого нервового напруження. — Єсть номери на п’ять, на три, на два карбованці .. Панові слова аж у піт кинули сіромашного Дейнеку (С. Добровольський). 2. кого, безос. Хто-небудь починає дуже хвилюватися, внутрішньо напружуватися. (Казибрід:) Громада все знає, Прокопе. І війтівства зараз зречися. А то по хвилі Божій може вже бути запізно. (Рябина:) Так ось воно як! Аж в піт мене вдарило (І. Франко).

вси́пати (ки́нути, вки́нути і т. ін.) при́ску за очку́р (за па́зуху) кому. Завдати неприємностей кому-небудь. (Економ:) Гляди, щоб ми не всипали тобі за очкур приску! (С. Васильченко); (Михайло:) Слухай, Катре, не муч мене! Щоб я більше не чув про Дмитра! Не поминай мені про нього! Тут прийдеш до тебе порозкошувати душею, впитися коханням,— а ти мені вкинеш приску за пазуху (М. Старицький).

го́лці (я́блуку, я́блукові) ні́де впа́сти. 1. Дуже багато людей, надзвичайно людно. — В дворі упасти голці ніде — Всі нетутешні, всі чужі (М. Руденко); На Трибратській галявині ніде яблукові впасти. На дерев’яному помості витинає духовик (М. Рудь). не було́ де і я́блукові впа́сти. Стеценка викликали на сцену після кожного номера. Виходив на сцену, дивився в залу, а в ній не було де і яблукові впасти (А. Хорунжий). ма́ковому зерну́ ні́де впа́сти. Призовники сиділи на сцені за довжелезним столом, а в залі маковому зерну ніде впасти (М. Ю. Тарновський). 2. Дуже тісно. Коли ж на столі за мисками й полумисками ніде було голці впасти, а вся хата запахла не то Різдвом, не то Великоднем, Сердючиха налила нам по чарці (М. Стельмах); А на пероні яблуку ніде впасти від людей, усі прийшли проводжати перших добровольців (В. Собко). й го́лки нема́ де ки́нути. Стало в нашій хаті так тісно, що як зберуться всі докупи,

жеребо́к (же́реб) ки́нуто, книжн. Остаточне рішення прийнято, вирішальний крок у якій-небудь справі, в якомусь заході і т. ін. зроблено. (Ральф:) Справа ясна, і жеребок кинуто. Ходімо, Гібсон (В. Собко); (Інгігерда:) Так... жереб кинуто... Що обіцяє він? (І. Кочерга).

ки́дає / ки́нуло в жар (в пал) кого, безос. 1. Хто-небудь червоніє від ніяковості, сором’язливості і т. ін. Підходили (дівчата) до Черниша і Брянського, .. ласкаво поляпували юнаків-офіцерів по щоках. Йов! Усі приязно сміялись, старі і молоді, не осуджуючи дівчат за їх вільність, від якої обох офіцерів кидало в жар (О. Гончар). 2. Хто-небудь неприємно вражений, дуже хвилюється, переживає, вболіває і т. ін. Розпухле вухо Тимка, на якому засохла кров, кинуло Орисю в жар (Григорій Тютюнник); Те, що Оленка на власні очі побачить його самого за штурвалом, кинуло його просто в жар (Д. Бедзик); // Кого-небудь охоплює жах, комусь стає страшно. Тут (в шинку) в одну ніч .. миналися такі гроші, що хлібороба в жар кинуло б при одному їх називанні (Г. Хоткевич). 3. У кого-небудь піднялась температура. Мабуть, прохопило (Максима) в поїздці, бо на ранок у жар кинуло, руками-ногами не ворушить, а язик і зовсім одняло (Є. Гуца

ки́дає / ки́нуло в кра́ску кого, безос. Хто-небудь червоніє від хвилювання, збудження, сорому і т. ін. Галя глянула на хлопця, В краску кинуло її, Й затулила, мов від сонця, Очі дівчина свої (С. Воскрекасенко).

ки́дає / ки́нуло то в жар, то в хо́лод кого, безос. Хто-небудь раптово відчуває сильне хвилювання, велике нервове напруження, збудження і т. ін. Серце її бралося невгамовними ревнощами, розпалювався розум, малювалися в уяві такі подробиці, від яких Віру кидало то в жар, то в холод (А. Шиян). ки́нути в жар і хо́лод. В обителі ця звістка (приїзд Саїда) просто в жар і холод кинула ішанів (Іван Ле).

ки́дати / ки́нути боло́том (боло́то, гря́ззю і т. ін.) у кого—що, на кого—що. Ганьбити,гудити, гостро картати кого-, що-небудь. (Горнов (до Воронова):) Ви кидаєте болотом у моє чесне діло (М. Кропивницький); — Батьку, оцей недоносок гряззю кидає на героя. У нас Петлюра — це все одно, що в Італії Гарібальді (М. Стельмах).

ки́дати / ки́нути в дрож (в тря́сцю) кого. Виклика́ти в кого-небудь стан нервового збудження, надмірного хвилювання, страху і т. ін. Глухе голосіння, що доходило, немов із могили, навіть мене, людину, яка побувала в самому пеклі, кинуло в дрож (Ю. Збанацький); — Братику .. Проклятий прочухан зачинає кидати мене в трясцю (П. Куліш).

ки́дати / ки́нути в о́чі (в обли́ччя) кому. Говорити відкрито, відверто, сміливо. Підмайстри виступали один за одним. Одні сміливо кидали майстрам у вічі свої обвинувачення (З. Тулуб).

ки́дати / ки́нути ґе́дзя (ґе́дза). 1. кому і без додатка. Говорити кому-небудь щось обурливе, неприємне. — Розбери нас: хто з нас правий, хто винуватий? Хто кого займав? Хто кому перший ґедза кинув? (Панас Мирний). вки́нути ґе́дзика. Лушня виправляється, й тут же, між тихим словом, дивись, і вкине якого ґедзика (Панас Мирний). 2. на кого. Грайливо дивитися на кого-небудь. — У вас, справді, пальчики — чудо! .. Пані кинула на нього ґедзя і ще утішніше усміхнулася (Панас Мирний).

ки́дати / ки́нути жари́ну в се́рце (в гру́ди) кому і без додатка. Викликати в кого-небудь хвилювання; тривожити когось. (Лучицька:) Як ви вмієте людину збентежити .. жарину кинути в серце (М. Старицький); — Чи не забагато (хлопців), дівко? — знову так говорить мати, що в душі Христини починають ворушитися різні здогадки .. А мати хоч би тобі що: кинула, неначе ненароком, жарину в груди й порається біля мисника (М. Стельмах).

ки́дати / ки́нути ка́мінь (ка́менем, ка́меня) на кого, в кого. Звинувачувати, ганити, ганьбити і т. ін. кого-небудь. — Чи осмілишся кинути каменем на мене за те, що я покинула тебе? (І. Франко); (Теофіл:) Ти, Люцію, даремно сам розпочинаєш ту розмову. Встрявати в неї не хотів я досі, бо каменя на ближнього свого я кидать не люблю, хоч і за діло (Леся Українка).

кида́ти / ки́нути на ча́шку терезі́в. Робити все можливе, докладати всіх зусиль, щоб добитися успіху, виграшного становища і т. ін. Ще раз пригадав (командир) особіста й подивувався щиро, як можуть люди в оцій ситуації (війни), коли все кинуто на чашу терезів, займатися нікчемною справою (А. Дімаров).

ки́дати / ки́нути недо́брим о́ком на кого—що. Поглядом виражати осуд кого-небудь за певні вчинки, дії, поведінку і т. ін. Старі й правовірні кидали на неї (молодь) недобрим оком (М. Коцюбинський).

ки́дати / ки́нути о́ком (очи́ма, по́гляд, зір і т. ін.) на кого—що. 1. Час від часу дивитися, поглядати на кого-, що-небудь. Кидав (Вініус) усе оком на господиню (Н. Рибак); Він (Денис) зрідка кидає на маєток пильний погляд, немов сподіваючись побачити там брата (О. Гончар); // перев. док. Швидко, мимохідь оглянути кого-, що-небудь. Він (Дименко) обійшов машину, бігцем кинув оком, чи чогось не пошкодили, і підійшов до Химочки (Г. Епік); — Це ж куди ви? — хтось звернувся й на поклажу кинув зір (С. Олійник). доки́нути очи́ма. До маленьких, низеньких (квіток) Сама нахилюсь, До високих очима докину (Леся Українка). 2. Оглядати, роздивлятися навколо, кругом себе і т. ін. От підійшов (сотник) до ставка, кинув оком сюди-туди та й крикнув грізно: — А що? (Г. Квітка-Основ’яненко); Роман, не гаючись, рішучим стрибком вискочив з окопу, кинув оком туди-сюди й одразу ж наткнувся на свого командира (О.

ки́дати / ки́нути оста́ннього ко́зиря. Звертатися до крайніх засобів для здійснення чого-небудь. — Хай цікавляться,— уперто буркнула непокірна. Тоді (я) кинув останнього козиря.— Що ж, Парасю. Видно, тобі вчитись заважає вишивання. Доведеться сказати Ярині Іванівні, щоб виключила з свого гуртка (Ю. Збанацький).

ки́дати / ки́нути пля́му на кого—що. Ганьбити, неславити кого-, що-небудь. — І отак діє ворог,— сказав він .. Кинути пляму на газетяра-партійця, викликати підозру до нього — ось чого вони хочуть (С. Журахович).

ки́дати / ки́нути рукави́чку (рукави́цю) кому, чому. Вступати в боротьбу з ким-, чим-небудь; викликати когось на поєдинок. Коли журбі не піддалась душа, ні серце в грудях не закаменіло, ні впав ти п’яний у безпутнє діло, ні думка не понизилась твоя; ні світові не кинув рукавиці, щоб стати в бій з ним.., а тільки духом линеш до зірниці по силу й світло.., тоді єси великий справді ти (У. Кравченко).

ки́дати / ки́нути сві́тло на що. Розкривати, з’ясовувати, робити ясним, зрозумілим що-небудь. Його (Драгоманова) критичні статті .. кидали нове світло на нашу минувшину (М. Коцюбинський); Може, ці спогади з минулого вірних друзів кинуть світло на дорогу йому постать батька (З газети).

ки́дати / ки́нути я́кір (я́коря). Знаходити собі притулок, місце для проживання. Де ж кінець цим вічним мандрам? Де той порт, в якому кине він свій важкий життєвий якір, де знайде він свою сім’ю, жінку, діток? (З. Тулуб). ки́нуто я́кір. Не знає мати всього, тяжко й самому думати про це. Кинуто якір, і, здається, надовго (О. Гончар); // Зупинятися тимчасово, розташовуватися де-небудь. Купимо все в гастрономі і в Сімферополі на вокзалі якоря кинемо,— пояснював Павло (В. Кучер); — Розумієте, все якось так вийшло .. Хайдар не дасть збрехати: перед боєм я ж у його гнізді якір кинув. Після підриву мосту ми мали вдвох ударити есесам у спину (І. Головченко і О. Мусієнко).

ки́дати (кла́сти) / ки́нути (покла́сти) на зуб (на зу́би). Їсти, з’їдати. — От матінку маю,— скаржився Денис, мотузуючи торбу.— Де що в хазяйстві найласіше — зараз же кида собі на зуби (Григорій Тютюнник).

ки́дати (накида́ти, кла́сти) / ки́нути (наки́нути, накла́сти) тінь на кого—що. 1. Поширювати погану славу про кого-, що-небудь, наговорювати на когось, щось; ганьбити. Справжнім ліриком сьогодні я схвильовано кажу: — Хто посмів його пустити Разом з вами на Парнас? Верхогляд той діловитий — Тінь лиш кидає на вас! (С. Олійник); — На панському харчі святі не виростають .. Чи так, до слова, сказав це Корнюша, чи навмисне кинув тінь на Любу, яка й досі працювала покоївкою в пані... (М. Стельмах); Він не хотів і припускати, що за всім цим стоять люди, які навмисне, з брудною метою, воліють накинути на його ім’я зловісну тінь (Н. Рибак). 2. Негативно позначатися, відбиватися на кому-, чому-небудь, впливати на когось, щось і т. ін. Коли ж що у моїх літературних виступах могло Вам не подобатись, то се не повинно кидати тіні на наші відносини (Леся Українка); У нас тепер погано жити, бо дядькове здоров’я значно погіршало, а се кла

ки́дати (пуска́ти, розкида́ти) / ки́нути (пусти́ти, розки́нути) на ві́тер, зі сл. гро́ші. Даремно, марно, необдумано витрачати. — Берегти треба кожну копійку, а ми тисячі карбованців на вітер кидаємо (З газети); (Герміона:) Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер (Леся Українка); — Дорош за нашу артіль дбає, не хоче розкидати на вітер трудодні (К. Гордієнко).

ки́дати (шпурля́ти, жбурля́ти і т. ін.) / ки́нути (шпурну́ти, жбурну́ти і т. ін.) камінці́ (камінця́, гру́дкою і т. ін.) в горо́д кого, чий. Зачіпати кого-небудь словами, розмовами, натякаючи на щось. — Оце жінка. Вогонь! — підморгували, пересміювались у гурті, не зле кидаючи камінці у город чоловіка (Я. Баш); Олеся догадалась, що Онися шпурляла грудкою просто таки в їх город, схопилась з стільця і почала ходити по світлиці (І. Нечуй-Левицький); — Це він (Сохацький) жбурнув камінця в мій город! — сміючись, пояснила його дружина (Л. Дмитерко). ка́мінь ки́нуто в огоро́д. Він добре втямив, що камінь кинуто в його огород, одначе стерпів і вдержав гнів (І. Нечуй-Левицький).

ки́нути у небуття́. Забути що-небудь. А кинеш у небуття батьківське, сину, то й власне життя безплідно впаде (О. Гончар).

куди́ не кинь (не глянь). У всіх відношеннях, з усіх боків, у всьому. І війська мав свого чимало, І грошиків таки бряжчало, Куди не кинь був Турн царьок (І. Котляревський); — Городок наш — так собі городок, нічого. Мій батько казав, що колись по ньому проходили полковники та сотники,— так куди не глянь, славне військо, як той мак червоний (Марко Вовчок).

куди́ не кинь / не скинь (не гля́неш, не оки́неш і т. ін.) о́ком. Кругом, скрізь, усюди, де тільки видно. Куди не кинь оком — степ, голий, дзвінкий і вітряний (М. Чабанівський); — Оце й Московщина починається,— сказав хтось.— Оце?! Та й невесела ж яка вона!.. все ліси та бори, куди оком не скинь (Панас Мирний); І куди не глянеш оком, біло все кругом (В. Сосюра); Веселяться гори, аж лунають від співаночок, аж мліються, куди оком не окинеш, маковим цвітом — запасками, фустками (хустками) жінок та дівчат, білими сорочками косарів (Г. Хоткевич).

нести́ (кла́сти, ки́дати і т. ін.) / принести́ (покла́сти, ки́нути і т. ін.) що на вівта́р чого, уроч. Жертвувати чим-небудь, самовіддано працювати в ім’я чогось. Сорок літ, все життя, тіло й душу свою несла.. (артистка) на вівтар того, що “так безмежно любила” (Остап Вишня); Звання присвоєне промисловцеві Гаврошу Клумакі, який поклав так багато сил на вівтар вітчизни (С. Скляренко); У серці народнім не стихають біль і туга за синами й дочками, що поклали своє життя на вівтар Вітчизни в ім’я великої Перемоги (З газети).

ні́де (й) го́лки (па́льця) встроми́ти (просу́нути). Дуже багато людей; немає вільного місця. Ото ж людей на улиці і коло хати — ніде й голки встромити (Марко Вовчок); На завтра... пішли (піщани) до пана в Красногорку. Прийшли: стали в дворі коло ґанку — повнісінький двір, ніде голки просунути (Панас Мирний); У церкву навалило стілько (стільки) — пальця просунути ніде — і все тобі.. кріпацтво голодрабе (Панас Мирний). ні́де па́льцем просу́нути. Людей найшло (на весілля) видимо-невидимо.. Сказано: ніде пальцем просунути ні в хаті, ні на дворі... (Панас Мирний). ні́куди го́лки ки́нути. — Дорога була забита втікачами з України, що нікуди було голки кинути (А. Чайковський).

па́лицею (па́лкою) ки́нути. Близько, зовсім недалеко. Недалеко вже й до базару — палицею кинути. Уже й вози видно (Панас Мирний); — Чого нам, Христю, гибіти отак на вітрі, під завірюхою? Тікаймо в затишок! — А де? — Та ось же. Палицею кинути — ожеред (А. Головко); До хутора зовсім палкою кинути. Гонів з п’ять, мабуть, буде (І. Цюпа).

розкида́ти / розки́нути ка́ртами (ка́рти, на ка́ртах). Займатися ворожінням, намагаючись передбачити майбутнє. Сяде (пані) та все картами розкидає: се вже у неї перша була забавка (Марко Вовчок). ки́нути на ка́рти. — ..Адже ти кинув на карти, що я зостануся жива й здорова, і мій Павло гітлерівця поб’є й повернеться додому з перемогою (Ю. Яновський).

скі́льки о́ком ки́неш (кинь, доки́неш, захо́пиш і т. ін.). На просторі, який можна побачити; скрізь до самого обрію. Навколо них (переселенців), скільки оком кинеш, підіймаються засніжені поля (М. Стельмах); Геть-чисто вся ріка, скільки оком кинь, праворуч і ліворуч, рясніла бійцями (О. Довженко); Округи, скільки оком докинеш, рівний, білий степ (Л. Яновська); Справа і зліва, скільки оком захопиш, чорніли свіжою ріллею зорані на зяблю гори (М. Коцюбинський); Скільки оком скинеш — леліє Дніпро (М. Коцюбинський); І дивись: скинув (Мирон) рушницю на плече та й потяг подовж поля, скільки оком зглянеш (Панас Мирний). скі́льки (мо́жна було́) ски́нути (засягти́, осягти́ і т. ін.) о́ком. Кругом, скілько (скільки) оком скинути, гоготіла пожежа (Панас Мирний); Польський табір розташувався над річкою понад берегами та по невисоких горбах, скільки можна було засягти оком (І. Нечуй-Левицький); Понад потоком з

уда́рити (ки́нути) / ударя́ти (ки́дати) ли́хом об зе́млю. Забувати біду, горе; не журитися, не втрачати надії на краще. (Виборний:) Викинь (Наталко) лиш дур з голови; удар лихом об землю,— мовчи та диш! (І. Котляревський); —Удар лихом об землю, покажи їм, як матроси викидають яблучко… (В. Кучер); Кинь лихом об землю! Якого ката слиниш! (П. Гулак-Артемовський). би́ти ли́хом об зе́млю. — Не плач, Одарко, Бий лихом об землю (М. Стельмах).

щу́ку ки́нути у рі́чку. Замість покарання створити для кого-, чого-небудь кращі умови, ніж були. Зараз повсюди створюється безліч комісій, підкомісій, комітетів тощо. Отже, так проводиться боротьба з економічним розвалом. Щуку кинули у річку! (З газети).

як (мов, на́че і т. ін.) за се́бе ки́дати / ки́нути, зі сл. ї́сти. Жадібно, з апетитом, дуже швидко й енергійно. Ще ніколи не бачила мати Мишка таким збудженим і щасливим. Він їв так, наче кидав за себе (Ю. Збанацький).

як (мов, на́че і т. ін.) хто ки́нув гаря́чого при́ску на кого. Хто-небудь раптово відчув сильне хвилювання, збентеження і т. ін. На Мар’ю наче хто кинув гарячого приску (Панас Мирний).

як (мов, ні́би і т. ін.) чо́ртові в зу́би ки́нути кого, що. Невідомо куди подіти кого-, що-небудь. Саранчук помовчав хвилинку, ще зітхнув і додав затим: — Краще б, мабуть, було й зовсім туди не вириватися. А то й чоловіка одвезли — як чортові в зуби кинули (А. Головко).