ЗСУНУТИСЯ

з глу́зду (з ро́зуму) з’ї́хати (зсу́нутися, спа́сти і т. ін.). Збожеволіти, стати психічно хворим, несамовитим. — Ти що, з глузду з’їхав? — лається жінка (з чоловіком) (Нар. опов.); — Хіба я таки сказився чи з глузду з’їхав, щоб одрізувать землю,— сказав Карпо (І. Нечуй-Левицький); — Схаменися, Миколо! Ти ж статечна людина: Ніколи не водилось такого за тобою, хлопець розсудливий, а зараз мов би з глузду з’їхав (М. Лазорський); — Та я бачу, що ви вже зовсім з’їхали з розуму, а не тільки трохи, як мені казали... (Ірина Вільде); — Немає в мене більше дочки, як Явдоха! А вона ще не зсунулася з глузду, щоб проти батька іти! (Панас Мирний); Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од біди сховали! (Л. Глібов); (Рябина:) Чи ти, старий, одурів, чи з розуму сплив? Та за що дерево путаєш? (І. Франко).

як (мов, на́че і т. ін.) гора́ з плече́й (з пліч) звали́лася (спа́ла, впа́ла, зсу́нулася, зійшла́ і т. ін.) / зва́люється (па́дає, зсува́ється, схо́дить і т. ін.) у кого, кому і без додатка. Хтось відчув полегшення, звільнившись від важких обов’язків, сумнівів, турбот тощо. (Химка:) Яка я після вашої розмови стала весела,— наче гора з плечей звалилася! (Панас Мирний); Артемові наче гора зсунулася з пліч. Усміхнувся щасливий та мерщій до галушок (А. Головко); В Пантелея Потаповича наче гора з пліч зійшла.., то він тільки не докумекався, скільки треба вносити добрив у пари (П. Оровецький); Вже пройдено третину шляху .. У Маргіт ніби звалювалася гора з плечей (О. Гончар).