Фразеологічний словник української мови
ЗНАТИ

(аж) па́льці зна́ти. Що-небудь невправно, невміло зроблене, невдало приховане; відчутно, помітно. Бреше, аж пальці знати (Укр.. присл..); Пархім орав. У плуг молодичків він здумав попитати: Пішли Бички вихрить — аж пальці знати (Л. Боровиковський); Він “білий вірш” писав, А читачі сказали: — Щось дуже пальці знать... І як це друкували? (О. Ющенко).

аж ре́бра зна́ти на кому. Хто-небудь дуже худий. — Чого ви колись були сухі, аж ребра на вас було знать, а тепер от ситі, трохи не луснете? — питає кішечка в собак (І. Нечуй-Левицький).

(аж) ре́бра сві́тяться в кого. 1. Хто-небудь дуже худий. При батькові і при матері є що їсти й пити, а ребра в дитини світяться проти сонця (З газети). аж ре́бра зна́ти на кому. — Чого ви колись були сухі, аж ребра на вас було знати, а тепер от ситі, трохи не луснете? — питає кішечка в собаки (І. Нечуй-Левицький). 2. зі сл. худи́й. Дуже, у великій мірі. Худий, аж ребра світяться (М. Номис). 3. зі сл. го́лий. Абсолютно, зовсім. Голий, аж ребра світяться (Укр.. присл..).

бог (Госпо́дь) зна що таке́. Невідомо що; щось неймовірне. — Маша! Прошу тебе звернути увагу вчительки нашої на те, як балакають наші діти!.. Се Бог зна що таке… се ні на що не схоже… (М. Коцюбинський).

враг його́ (її́, їх і т. ін.) (ма́тір (ду́шу)) зна́є (зна), фам., заст. Невідомо. — За що ж його узяли? — А враг їх матір знає (Панас Мирний); (Іван:) Бреду горем, мов тим морем, і враг його зна, коли перебреду (М. Кропивницький).

дава́ти / да́ти зна́ти. 1. кому і без додатка. Повідомляти, інформувати про що-небудь, сигналізувати щось. На пасовищі пасли худобу, вівці, кози на віддалі від лісу і обов’язково з собаками, котрі давали знати про наближення вовка (Нар. опов.); На селі десь знову заторохкали, мов із могили, тужні звуки вартового калатальника, давали знати, що прийшов час спочинку (Олесь Досвітній); Як поїдеш з кіньми на ніч, то дай мені знати (Коломийки). 2. про що. Свідчити про щось, бути ознакою чого-небудь. Вогкість у повітрі, специфічний дух болота .. давали знати про близькість річки (М. Коцюбинський); Все дужчим, потужнішим гуркотом дає знати про себе фронт (О. Гончар).

дава́ти / да́ти себе́ зна́ти (взнаки́). 1. Бути помітним, відчутним, нагадувати чимсь про себе; відчуватися. Біля штабу Козаков зустрів своїх розвідників. Їх любив увесь полк, і це з часом давало себе знати в незалежній упевненості поведінки (О. Гончар); Чи дівоцькі очі, чи ясні зорі зворушили його душу.., а чи, може, дев’ятнадцята весна дає себе узнаки (Л. Яновська). 2. Неприємно виявлятися в чомусь; дошкуляти. Їм давали трудніші диктанти, більш заплутані арифметичні задачі; їх мучили й мордували довше, ніж інших,— одне слово, сердечна опіка давала себе знати на кожному кроці (Г. Хоткевич); Максим лежав, підпливши водою, і помалу його огортав відчай, тупий відчай .. Також давала себе знати пропасниця (І. Багряний); Лихо не спало і чатувало на них (селян) і спідтиха та, як прийшла пора, дало себе взнаки, як і слід, тому лихові (І. Франко).

дава́тися / да́тися взнаки́ (зна́ти) кому, чому і без додатка. 1. Ставати відчутним, виразно помітним; добре відчуватися, проявлятися. Цимбал не відставав, та відсутність тренажу давалася взнаки: він важко хекав.., весь спітнів (І. Багмут); Страшний він (Дніпро) у чорну бурю… Це добре далося знати в дні громадянської війни (М. Рильський). 2. Неприємно нагадувати про себе. Сам (коваль) був неписьменний і дуже жалкував з того .. І завжди і скрізь неписьменність прикро давалася взнаки (А. Головко). 3. Завдавати прикростей, дошкуляти кому-небудь. Вимушена полярна зимівля давалася взнаки слабшим організмам (М. Трублаїні); Другу ланку косарів повів голова колгоспу Василь Яремчук. Важкувато йому було, давалися взнаки рани на нозі (І. Цюпа); Вона, як уміла, варила їсти. Не завсігди (завжди) їй щастило, а найбільш отой борщ дався їй узнаки,— ніяк, звичайно, не хоче бути добрий на смак! (Б. Грінченко); Стогнання його (п

да́ти нога́м зна́ти. Швидко втекти, побігти. Ботушканові в носі закрутило. Він постояв трохи, а потім схопив капелюха і дав ногам знати (Казки Буковини..); Панича вже не було. Він дав ногам знати .. з самого почину суперечки (Л. Мартович).

ді́дько (дия́вол) (його́ (тебе́, їх і т. ін.)) зна́є що і без додатка, лайл. Невідомо, незрозуміло. — Хто ж винен?.. — дивувався Петрюк.— Дідько його знає… (В. Бабляк); — Дідько їх знає, що вони там ґелґочуть своїм волам! — сердилися гармаші.— Може, тпрукають… (О. Гончар); Еней Сивіллі говорив: — Диявол знає, хто з вас бреше (І. Котляревський); Коли ведмедя четверо гайдуків водили по вулицях, люди .. дітей на горища ховали: диявол його знає, чого йому заманеться (Н. Рибак).

знай на́ших! Уживається для вираження почуття вдоволення, гордості за себе і за своїх прихильників. Ярошенко тикнув у руку Євгена Панасовича сіруватий лист паперу, в якому вгадувалася газета.— На всю республіку розписав (Мусій). Знай наших! (В. Речмедін); // ірон. Уживається як вираження осуду чиїх-небудь дій. — В Сибіру холодно, тату, тут тепліше, а коли й змерзне хто, то канчуком підігрівають — знай наших! (Р. Чумак).

зна́ти, де ра́ки зиму́ють. Маючи неабиякий досвід, вміти добре розбиратися в ситуації; бути хитрим, спритним. Мабуть, всі чорти — бурлаки, Та ще й розум мають, Знають, де зимують раки,— Од жінок втікають (П. Гулак-Артемовський); А се такі два гайдамаки, Яких і в світі не було: Сі знають, де зимують раки, І компонують тільки зло (П. Куліш); Журналіста Хому Бідного весь світ знає. Але й хитрий, куди примостився! Знає, де раки зимують! (Є. Кротевич); — Ти був би не маляром, а — пробач за вираз — дешевим фуріозо! Так-то, брате! Пора вже знати, де раки зимують (М. Хвильовий). почу́ти, де ра́ки зиму́ють. Голова (волості) зараз почув, де раки зимують, і почав з писарем потроху обкрадати громадський скарб (І. Нечуй-Левицький).

зна́ти мі́ру. Дотримуватися певних норм, меж у чому-небудь. — Ви вже, Іване, жартуйте там собі з дівчатками, але не зо всіма: жартуйте, але й міру знайте! — гордо обізвався Клим (І. Нечуй-Левицький); Хоч і полюбляв Михей чарку, але знав міру (М. Зарудний).

зна́ти своє́ мі́сце. Поводитися, діяти згідно зі своїм становищем.— Вона (Катря) їй так розмалює нігтями писка, що довго в свою школу не покажеться. Хай знає своє місце (В. Кучер).

зна́ти собі́ ціну́. Мати гідність, самоповагу. На обличчі її не було розгубленості, воно мало той вираз збудженої розбишацької веселості, властивої для жінок, що знають собі ціну і звикли покоряти (Григорій Тютюнник); У товаристві Наталя поводилася просто. Дружила однаково зі всіма .. дівчатами, не цуралася хлопців, але ціну собі знала, уміла кожного поставити в належні рамки (Ю. Збанацький).

зна́ти (ті́льки) з ми́ски (з но́са) та в рот. Нічого не вміти робити, бути дармоїдом. Ти тільки знаєш, що з миски та в рот (М. Номис); (Павло:) Та він знає в книжці, а коло землі знає з носа та в рот і приїхав нас учити (І. Карпенко-Карий).

зна́ти ціну́ кому, чому. 1. Визнавати, цінувати кого-, що-небудь. (3-й вартовий (від храму):) Не стало Гектора, не стало й глузду. О, той не марнував би часу нам, Не збиткувався б над підвладним людом,— Сам був герой, та й іншим ціну знав, а сі... (Леся Українка). 2. Дорожити чим-небудь, берегти щось. Максим тепер уже знав ціну життю, не кидався так, як замолоду в саме, мовляв, пекло (Панас Мирний); Любий дядьку! Та от бачу, що і я не знала ціни часові та марнувала його без пуття, а тепер мені все здається, що він від мене втікає, і не знаю, як би його затримати (Леся Українка); Трудовій він знав ціну хвилині: у всі дні — як на передовій... (П. Дорошко).

зна́ю (зна́ємо) (я (ми)) вас (його́, тебе́, їх і т. ін.), ірон. Уживається для вираження недовіри, сумніву у правдивості слів чи вчинків співрозмовника. — Ти тільки не лови ґав. А то я тебе знаю. Перед німцями орлом був, а перед дівчиною ягням зробишся (Григорій Тютюнник); — Куди розігналась? — До сестри! — Ха-ха! До сестри! Знаєм вас! Від Шляхового, мабуть, підіслана? На розвідини прийшла? (О. Гончар).

іди́ та знай. Наперед невідомо, що буде. Мати занедужала і тепер жалкує, що дочку з дому пустила. Іди та знай, де спіткнешся (В. Кучер).

кат зна що (як, куди́ і т. ін.), зневажл. Не те, що треба; не таке як треба; не так як треба; те, що викликає осуд, подив і т. ін. — Ти кат зна що верзеш,— сказала Олеся (І. Нечуй-Левицький); Гнат не хотів, щоб кат зна що варнякали про нього. Тому вирішив усе нишком владнати (висватати Марту) (М. Стельмах); Ану, думаю, зв’яжу я його (півня) краще, бо та Варка .. кат зна як зв’язала (Марко Вовчок).

кат його́ (її́, їх і т. ін.) (ба́тька (го́лову)) зна́є, зневажл. Невідомо, незрозуміло. Почне щось снуватися в голові — снується та й снується, а на який кінець, то й кат його голову знає... (С. Васильченко); Кат їх батька зна, над чим таким важким Дихтовні животи вони понадривали? (П. Гулак-Артемовський); — Де брусок? — Ну, мантачка... — А кат тебе знає, де ти все діваєш (Григорій Тютюнник).

лиха́ (вра́гова, вра́жа і т. ін) ма́ти (рідше ма́тір) зна́є кого, що, фам. 1. Уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь. Врагова його мати зна! (Укр.. присл..); Лиха мати знає ті правила і чим воно все закінчиться (З газети). 2. Уживається для вираження невпевненості, необізнаності в чомусь; невідомо, незрозуміло. — І чого йому (Сербинові) треба тут? — Лиха його матір знає; ходить по садах, ярах, левадах, дітей лякає (С. Васильченко); Вража мати його знає, нащо він моргає (Укр.. пісні).

лиха́ годи́на його́ (її́, їх і т. ін.) зна́є. Невідомо, незрозуміло. — От дитинка, нехай Бог милує! — почувся голос Антоніни ..— І в кого воно вдалося, лиха година його знає (О. Довженко); Лиха її година знає, від кого вона тікала та ховалася… (Панас Мирний).

лихи́й зна́є кого, що. 1. Уживається для вираження необізнаності, невпевненості в чомусь і т. ін.; невідомо, незрозуміло. Лихий їх знає, Чого вони з тим поганим Льохом поспішають (Т. Шевченко); — Ховай, бабо, ховай (п’ятизлотник)! Заховаєш лихий знає кому!.. (М. Коцюбинський); Лихий їх зна, що там робили,— Було не видно з-за могили (І. Котляревський). 2. Уживається для вираження незадоволення кимсь, осуду когось і т. ін. Забандюрилось старому Самому в дурнях побувать (одружитися з дівчиною). ..А жіночки… лихий їх знає! Уже сміялися над ним! Вони цю справу носом чують (Т. Шевченко).

ли́хо (його́) зна́є що. Уживається для вираження необізнанності, невпевненості в чомусь і т. ін.; невідомо, незрозуміло (перев. про неприємну, небажану ситуацію). (Павлусь:) Я сів і почав дожидати хазяїна. Лихо його знає, куди він подівся (Леся Українка); Лихо його знає, може, скрізь швендяють польські шпики, і коли вони нас побачать..,— то ми хутко вскочимо в біду (Олесь Досвітній).

лиця́ нема́ (нема́є, не зна́ти, не було́) / не ста́ло на кому. Хто-небудь змінюється на виду, стає дуже блідим від раптового сильного хвилювання, приступу хвороби і т. ін. Глянула мати на сина — жахнулася! Глянув батько — розгубився! — Що сталося, сину? На тобі лиця нема! (З газети); Одімкнула скриню Марія. Яків порився в ній і .. щось на ходу сказав Марії. А на ній лиця немає, як із воску виліплене (А. Головко); Уляна стояла по один бік хати,.. лиця на ній не знати! (Панас Мирний); На скуйовдженому завгоспові лиця не було: — Біжіть до медпункту! Там… (В. Бабляк); Як почула таке Мотря, то й лиця на їй не стало: поблідла, як крейда, затряслась, як лист на осині (Панас Мирний).

лі́зти у во́ду, не зна́ючи бро́ду. Робити щось без попереднього обмірковування, зважування; бути необачним. (Ніна:) Хіба ж таки можна лізти в воду, не знаючи броду? Під снігом валуни… (І. Гребенюк).

моро́ка (його́) зна́є що, несхв. Уживається для вираження невпевненості, необізнаності в чомусь; незрозуміло, невідомо і т. ін. Таки й справді морока його знає, що воно за молодиця (С. Васильченко); // Уживається для вираження захоплення, подиву з приводу чого-небудь. Був собі колись-то якийсь-то маляр… Там морока його зна, як то гарно малював! (Г. Квітка-Основ’яненко).

не зна́ти, де посади́ти (посадови́ти) кого і без додатка. Шануючи, поважаючи, дуже люб’язно, прихильно приймати кого-небудь. Що вже раді були йому (Давидові) всі — не знали, де посадити, з чого почати розпитувати та з чого про свої новини розповідати (А. Головко); Пакришень не знав, де посадовити гостя, які знайти для нього найласкавіші слова, чим частувати (Ю. Збанацький).

не зна́ти, куди́ діва́ти / поді́ти (ді́ти) о́чі (від со́рому). Дуже соромитися, перебувати в незручному становищі перед ким-небудь у зв’язку з провиною, осудом і т. ін. Жартам і сміху не було кінця. Центром їх, розуміється, була Маруся; вона, бідна, буквально не знала, куди очі дівати (Г. Хоткевич); Він і не знав, куди йому очі діти: заморгав, поблід та швидше меж (між) народ... (Г. Квітка-Основ’яненко).

не зна́ти, на яки́й стіле́ць сі́сти. Бути нерішучим, розгубленим, відчувати сором. Харкевич був певен: Рудь через те й не знає, на який стілець сісти, що вважає себе неправим, але не має мужності визнати цього (С. Голованівський).

не ма́ти (не зна́ти) просві́тку. 1. перев. за ким—чим. Бути постійно зайнятим чим-, ким-небудь, заклопотаним. Варвара не мала просвітку за дітьми, сім’я зав’язала їй світ (К. Гордієнко); То він — Гнат — нероба, він, що так тяжко працював у своїм житті, що за роботою не знав просвітку! (М. Коцюбинський). 2. Бути позбавленим спокійного життя, душевного спокою; переживати, страждати. Все життя не мали (горяни) просвітку. Думалось: ось-ось стане спокійніше і легше. Та де там (З газети).

не ма́ти (не зна́ти) упи́ну. Бути нестримним у вияві чого-небудь, в якихось діях; не можна зупинити когось, чогось. Розходившися, Олдрідж, як дитина, вже не мав упину (О. Ільченко); Людська радість сильніша за повідь. Вона не знає упину (С. Чорнобривець).

пора́ і честь зна́ти кому і без додатка. Настав час залишити когось, іти звідкись, закінчити, припинити щось. (Марина:) Третій день гостюють, пора б вже й честь знати (М. Кропивницький); Хтось кинув з гостей: — Чи не пора вже нам і честь знати? Старицький підтакнув: — Авжеж, авжеж! І перший підвівся з-за столу (М. Олійник). пора й со́вість зна́ти. Ну, годі вже мені пащекувати .. Пора вже й совість знати. Прощай, моє ластовенятко любе! (М. Драй-Хмара).

святи́й (його́) зна́є. Невідомо; ніхто не знає. Отаке-то на сім світі Роблять людям люде (люди)! Того в’яжуть, того ріжуть, Той сам себе губить… А за віщо? Святий знає (Т. Шевченко); Став і насеред церкви — стою. Постояв трохи — дрімається, далі все дужче та дужче. Святий його знає, чого воно так мені (А. Тесленко).

хто (ж його́ (тебе́, їх і т. ін.)) зна́є (зна). Невідомо. Хто знає, може, наш метелик так і вік свій короткий звікував би у темряві самотній, — та інша доля судилася йому (Леся Українка); — Замок добрячий, гвинтовий, так що не повинно добратися! А там хто ж його знає. Треба пильнувати (Григорій Тютюнник); — А що ви дасте? — Та хто тебе знає, що ти хочеш? (Панас Мирний); Іде та йде (Іван-царенко), дійшов до моря, глянув — море, кінця йому не видко; і де той острів, хто його зна! (Укр.. казки). хто зна його́. Хто зна його, де він брав ті прізвища! Неначе зумисне позаписував їх у своєму дурному поминальникові (І. Нечуй-Левицький).

чорт (біс) зна (зна́є) що, грубо. Не те, що треба; не таке, як треба; те, що викликає осуд, подив і т. ін. — Чорт зна що робиться! — занепокоївся тамбовський губернатор, одержавши раптом спішне повідомлення (О. Довженко); Випустіть їх (каченят), куме!.. На якого біса вам таке чорт зна що! (М. Рильський); (Пані:) Годі базікать чорт знає що! Іди виспись… (С. Васильченко). бі́си зна що. Верзе біси зна що Та й думає: Ми то! (Т. Шевченко).

чорт (га́спид, сатана́) (його́ (тебе́, їх і т. ін.)) зна́є (зна), грубо. 1. Невідомо, незрозуміло. — Ой, козаче,— каже,— козаче! Та хіба ж на світі єсть хоч одна проста дорога? Думаєш іти просто, а зайдеш чорт знає куди! (П. Куліш); (Стась:) А цього діда затримайте поки тута — чорт його знає, що воно за старець! Тепер багато всякої наволочі тягається по світу (С. Васильченко); Сказавши, чорт зна де пропала (Дидона), Еней не знав що і робить (І. Котляревський); — Та нащо ж ви їх (сорочки) йому (хазяїнові) віддали? — Чорт його зна, як воно сталося. Здуру… (З. Тулуб); А тут.. посилають: іди!.. Отака путь..— Чого се так припало? — Пита Пріська.— Гаспид їх знає! (Панас Мирний). чорт його́ ду́шу зна́є (зна). — Де ж сторож? — Чорт його душу зна,— одказував Йосипенко.— Хіба мені ще й сторожа сторожить? (Панас Мирний). 2. Уживається для вираження негативного ставлення до кого-, чого-небудь, сумніву, досади з приводу чо

чорт (чорти́) (його́) ба́тька зна́є (зна), грубо. 1. Уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь, обурення з якогось приводу. (Кирило:) То тепер я став і старий, і нікчемний, а колись — огонь був!.. А тепер — от чорти батька зна що — коритце довбаю — та й то втомився (Панас Мирний); Зрозуміло було одне: заарештували, щоб не дати йому виступити на засіданні .. Ні, це вже чорти батька зна що! (А. Головко). чорт його́ ма́му зна́є кого. — Чорт його маму знає тую свекруху. Вона варить борщ у такому покотелі, як відро, та всенький і поїдять і ще їм мало, а я зварю в малесенькому, то більше половини зостанеться (Україна сміється). 2. Уживається для вираження здивування або захоплення з приводу кого-, чого-небудь. Тут парубки як утяли! Роззявили роти — гукають…— Чорт батька знає, як співають! — Став він хазяїну казать,— Аж вуха, далебі, болять! (Л. Глібов); (Сидір:) Чорт його батька знає, як він виламав це вікно! (І. Ка
Ви можете поставити посилання на це слово:

матиме такий вигляд: ЗНАТИ


матиме такий вигляд: Що таке ЗНАТИ