ЗЕМНИЙ

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) (земни́й (низьки́й, поясни́й)) поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко). 2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

земни́й паді́л, книжн., поет. Земля як місце перебування людини з її турботами, стражданнями і т. ін. Я блукав колись по ріднім краю Раю. І шукав на сім земнім падолі Долі (Леся Українка); В горах — не слід забувати падолу земного! Серед каміння, між скель — пам’ятай про людину! (М. Рильський).

цар земни́й, уроч. Людина. Скажи ж мені, царю земний — чоловіче, що твоє, а що світове? (Панас Мирний).