ЗГУБИТИ

втрача́ти (губи́ти, тра́тити) / втра́тити (згуби́ти, стра́тити) го́лову. 1. Ставати нездатним обдумано, розсудливо діяти, поводитися (перев. у складній ситуації). Звірячий жах ганяв його по хаті, од дверей до дверей, а він намагавсь гамувати його і весь тремтів.— Не втрачай голови...— говорило щось у ньому (М. Коцюбинський); (Романюк:) Не бійся: твій тато не з тих, хто голову губить... (О. Корнійчук); Та не було часу на бідкання, а Мстислав не був з тих, що тратять у скруті голову (Ю. Опільський); Я сам голову згубив — скочив на ноги та як гукну на повний голос: “Браво, Манюрка!” (Ю. Яновський); Найменша дитина тяжко заслабла на запалення в легенях, і ми зовсім стратили голову та живемо як у тяжкому сні (М. Коцюбинський); // Переставати реально, об’єктивно сприймати й оцінювати факти, дійсність. Гітлер, зірвавши великий куш, утратив голову: він гнав час, мов перекладну тройку на поштовій дорозі (О. Сизоненко); // Напружено думати

губи́ти / згуби́ти з оче́й кого, що. Переставати бачити кого-, що-небудь. — Ти помітив якусь рухливу цятку. Стеж уважніше, не губи її з очей (Ю. Бедзик); Вже ж не міг я згубити її з очей (Леся Українка); Отак і стояв (Юсуп), аж доки й згубив з очей розталу в скелях та чагарниках загадкову і мужню постать (Іван Ле).

згуби́ти з сві́ту (з сві́та) кого. Довести до загибелі, смерті. Дуже хотіла мачуха згубити з світу невістку, але ніяк це не вдавалось їй (Укр.. казки); Будеш знати, козаченьку, Як русалка любить,— Скоро ж тебе те кохання З сього світа згубить (Леся Українка).

згуби́ти о́чі. 1. Втратити зір, осліпнути. — А може, це я згубив очі на греблі? Нічогісінько не бачу! Їй-богу, нічогісінько!.. — говорив Кайдаш сам до себе (І. Нечуй-Левицький); Мені відчинив сліпий дідок, що колись згубив очі на музичній фабриці (Олесь Досвітній). 2. Дуже засоромитися, зніяковіти. — Як твої справи? — сказав мені Олекса.— Тезиси (тези) готові? Я, згубивши очі, почав нишпорити по кишенях, шукаючи міфічні тезиси (Л. Первомайський).