ЗВЕРНУТИ

зверну́ти (збі́гти) на свою́ (на ту ж, діал. на ту́ю ж) сте́жку. 1. Вертатися до попередніх роздумів, думок. — Чому се так, що пан має необмежені ґрунта (ґрунти), а мені не дав Бог і клаптика землі? — непомітно для себе звернув Семен на тую ж стежку (М. Коцюбинський). 2. Знову починати діяти в певному, властивому для себе напрямку. — От дурів-дурів (Чіпка), та таки й збіг на свою стежку!.. — Так казали люди (Панас Мирний).

зверта́ти / зверну́ти з доро́ги (з шля́ху́). Відходити від своїх переконань, поглядів, принципів, змінювати їх. З раз обраної на поетичній і на життєвій ниві дороги Шевченко вже ніколи не звертав (Слово про Кобзаря); Ти (В. Сосюра) теплу ніжність до людини Узяв, як хліб, у творчу путь. Хто шлях обрав собі єдиний, Тому із нього (з шляху) не звернуть (М. Рильський).