ЗВАЛЮВАТИСЯ

звали́тися / зва́люватися на го́лову (ру́ки, пле́чі) чию (чиї). 1. Несподівано стати для кого-небудь об’єктом турбот, клопоту і т. ін. Тепер знову звідкись звалився (Іван) на їхню голову (О. Гончар); (Назар:) Стільки роботи звалилось на твої руки. (Катерина:) Мені не звикати (М. Зарудний); На його плечі, крім тещі, мали звалитись ще чотири дорослих дівиці, яким у свою чергу треба буде дати посаг і повидавати заміж (Ірина Вільде). 2. Зненацька початися, наступити (про явища, події і т. ін.). Війна звалилася на голову зовсім неждано (В. Козаченко); Надто вже вони ваговиті (“подарунки” — лібералізація цін, приватизація), щоб отак просто звалюватися на наші голови (З газети).

як (мов, на́че і т. ін.) гора́ з плече́й (з пліч) звали́лася (спа́ла, впа́ла, зсу́нулася, зійшла́ і т. ін.) / зва́люється (па́дає, зсува́ється, схо́дить і т. ін.) у кого, кому і без додатка. Хтось відчув полегшення, звільнившись від важких обов’язків, сумнівів, турбот тощо. (Химка:) Яка я після вашої розмови стала весела,— наче гора з плечей звалилася! (Панас Мирний); Артемові наче гора зсунулася з пліч. Усміхнувся щасливий та мерщій до галушок (А. Головко); В Пантелея Потаповича наче гора з пліч зійшла.., то він тільки не докумекався, скільки треба вносити добрив у пари (П. Оровецький); Вже пройдено третину шляху .. У Маргіт ніби звалювалася гора з плечей (О. Гончар).

(як (мов, на́че і т. ін.)) тяга́р упа́в (звали́вся) / па́дає (зва́люється) з плече́й кого, чиїх, рідше кому. Хто-небудь відчув полегкість, бо позбувся чогось обтяжливого. Навік минуло врем’я люте, З плечей упав тягар століть (М. Рильський); Свирид Яковлевич полегшено зітхнув і мало не посміхнувся: з його плечей звалився великий тягар (М. Стельмах); Йшла — й наче якийсь тягар звалювався їй із плечей, наче вона в цій дражливо білій та чистій кімнаті залишила якусь свою біду, принизливу й жалюгідну (Є. Гуцало).