ЗАМУТИТИ

замути́ти го́лову (ро́зум) чию (чий), кому. Позбавити кого-небудь здатності логічно мислити, тверезо сприймати та оцінювати дійсність. Замутили любощі та ревнощі йому голову, запив-загуляв воїн і забув, по якій землі ходить (І. Волошин); — Прости, Рустеме, за ті необачні слова, що я досі писала й говорила. Шайтан замутив тоді мій розум (М. Коцюбинський).

замути́ти се́рце (ду́шу) чиє (чию). Вивести когось зі стану рівноваги, дуже збентежити. Воєнна буря закрутила, Латинське серце замутила, Завзятість всякого бере (І. Котляревський).

і води́ не замути́ть, перев. зі словосп. таки́й, що. Дуже лагідний, скромний, сумирний. Вона (жінка) в нього така тиха, що і води не замутить (М. Стельмах).