ЗАКИПАТИ

в душі́ закипа́ти / закипі́ти. Надмірно хвилюватися від припливу якогось почуття (гніву, незадоволення, роздратування тощо). Терентій, закипаючи в душі, прислухається ще якусь хвильку до музики, яку видобувають з інструмента темні циганські руки (М. Стельмах). в душі́ закипі́ло чиїй. — Кинь оту зброю додолу! Вона молодиці не личить, — сказав князь вже сердито. Єремія не зносив суперечності, і в душі його вже закипіло (І. Нечуй-Левицький).

кипи́ть (закипа́є) душа́ (се́рце) / закипі́ла (скипі́ла) душа́; скипі́ло (обкипі́ло) се́рце у кого, чия (чиє), від чого. 1. Хто-небудь перебуває в стані сильного нервового збудження, хвилювання. — Душа в мене кипить од безчесної гадки! Через якісь погані .. халупи хотять (хочуть) оддати на руїну осередок держави! (І. Нечуй-Левицький); Чи не вперше так за всі роки закипіла зібгана наймитська душа (М. Стельмах); Йосип мовчав, доки кипіло його серце, доки було мочі мовчати (Панас Мирний). 2. на кого—що, проти кого—чого і без додатка. Хто-небудь гнівається, сердиться на когось—щось, обурюється з приводу чогось. Йдемо в оперу. Наталка мовчить. Почуваю, що душа її аж до самого дна кипить на мене та на мою професію (Ю. Яновський); Закипала гнівом Маркова душа проти ситих і кровожадних… Не раз шкодував, що залишив рідну землю (І. Цюпа); — Я так і обімліла. Відьма ж вона, відьма! Скипіло моє сер

кров кипи́ть (закипа́є, виру́є і т. ін.) / закипі́ла (завирува́ла) (у жи́лах (у скро́нях)) у кому, у кого і без додатка. Хто-небудь перебуває в стані сильного збентеження, гніву, обурення і т. ін. Темної ночі припадали вони до синовніх могил.., кров закипала в благородних бідняцьких жилах (О. Довженко); Козак скажено крикнув (на мене) і підкинув нагай. Вся кров закипіла в мені (Ю. Яновський); Темними ночами, туманними болотами та ярами пробиралися вони до Щорса .. Розповісти всю правду про придушені повстання кращих синів України, та так розповісти, щоб кров завирувала в нього (солдата) у скронях (О. Довженко).

се́рце обкипа́є (закипа́є, облива́ється, схо́дить і т. ін.) / обкипі́ло (закипі́ло, облило́ся, зійшло́ і т. ін.) кро́в’ю у кого, чиє і без додатка. Хто-небудь відчуває неспокій, тяжко переживає. У неї серце обкипає кров’ю, коли подума вона, яке горе, яку нужду та недостачу терпить її Йосип (Панас Мирний); Чубенко мовчав, сидячи на коні, серце його закипало кров’ю, перед очима стояла пелена (Ю. Яновський); — Глузуєш? Та хіба тобі зрозуміти батькове горе… А в мене серце кров’ю обливається, коли подумаю, що ми без коня (П. Рєзніков); (Маруся:) “Як згадаю свою Україну, то моє серце кров’ю обіллється… Я неначе бачу, над Россю, на горі батьківську хату у вишневому садочку” (І. Нечуй-Левицький).

сльо́зи закипі́ли (закрути́лися) / закипа́ють на (в) оча́х у кого, кому і без додатка. Хто-небудь почав плакати. На її по-дівочому густих віях закипіли сльози (М. Стельмах); Матері, однак, не раз закрутилися сльози в очах, коли вона дивилася на поблідле лице дочки (Н. Кобринська); Старі козаки стояли нерухомо, і сльози закипали їм на старечих очах (О. Довженко). сльоза́ закрути́лася в о́ці. Гнат узяв сина на руки .. сльоза закрутилась йому в оці та гарячою краплею впала на лице дитини (М. Коцюбинський).