ЗАВДАТИ

да́ти (зада́ти, завда́ти) га́рту. 1. кому і без додатка. Дуже побити кого-небудь; жорстоко розправитися з ким-небудь. — Треба (конокрадів) живцем узяти та дати такого гарту, щоб острог їх живими взяв, та живими не випустив (Б. Грінченко); Ми з Толькою завдали таки доброго гарту Генці Климовському. Грали в російсько-японську війну: Генка був за японця, а ми — руські (Б. Антоненко-Давидович). 2. кому. Покарати, провчити кого-небудь за щось. — Ви бушуєте, поки нема мого Антося, а хай-но приїде, то дасть він вам гарту! (А. Свидницький). 3. кому і без додатка. Дуже вилаяти, гостро покритикувати кого-небудь. Бач, спробував би їй хто 2 місяці не писати, задала б гарту… (Леся Українка). 4. чому. Дуже пошкодити, поламати, понівечити що-небудь. Лаврінові діти дали б їм (грушам) гарту (І. Нечуй-Левицький); Всього за один тиждень він дав гарту черевикам (З газети).