ДОКЛАСТИ

доклада́ти / докла́сти душі́ (се́рця) до чого і без додатка. Ставитися до чого-небудь з особливою увагою, любов’ю, старанністю; робити щось щиро, самовіддано. — Цікаво, а якби дикий мак тут посіяти? — запитує Порфир.— Він би прийнявся?..— Все прийметься, аби тільки з любов’ю,— весело каже інструктор.— Женьшень і той виросте, якщо душі докладеш (О. Гончар); Такі гарні рушники на стінах у баби Ївги. До кожного вона серця свого доклала (З усн. мови).

доклада́ти / докла́сти (свої́х) рук до чого. 1. Старатися серйозно, багато працювати над чим-небудь. “.. Як звернеться (повернеться) додому (панич), та подивиться, що так всюди чисто та гарно, хай догадається: хто то до того своїх рук докладав!” — подумала вона (Христя) (Панас Мирний); Як сама не докладеш до всього рук, то нічого й не буде (І. Нечуй-Левицький); Коли б вона, Катерина, мала свій родючий ґрунт, то шанувала б його і пестила. Вона б доклала до нього своїх роботящих рук (С. Чорнобривець); // Брати участь у якій-небудь роботі, у створенні чогось. Не було в селі жодної людини, яка б не доклала своїх рук до тієї (електричної) станції (В. Кучер). докла́сти ру́ки. Він (Грицько) .. і в революцію не спав на печі, і в громадянську воював .. Та до всього руки доклав (Є. Гуцало). 2. Займатися чим-небудь. (Руфін:) .. Іди, руйнуй, що хочеш і як хочеш. Та не змушуй мене до того докладати рук — се п

доклада́ти / докла́сти свої́х слів. Втручатися в розмову, висловлюватися з приводу чого-небудь. — А ви, стара, таки і своїх слів докладіть, як часом Лукина носа вгору задере (І. Нечуй-Левицький).

докла́сти во́за кому, ірон. Вибити, побити кого-небудь. (Михайло:) Якби я свою (дружину) підстеріг в чім, тут би їй і доклав воза (І. Котляревський).