ДИХАТИ

важки́м (недо́брим) ду́хом ди́хати на кого і без додатка. Дуже сердитися, гніватися, злитися на когось. Пан бачить, що вже жінка важким духом дише, а все не важиться він бабусю налаяти (Марко Вовчок); (Нечипоренко:) Я багато не прошу, нам би тільки хати освітити. А то колгоспники вже й так дишуть на мене важким духом: що ж ми, кажуть, гірші за інших (О. Левада); — Ну, а Васюта ж? І той поклонивсь Іванцеві? — Ні, мабуть, .. бо .. запорожці і на Васюту похвалялись, да й на всю городову старшину недобрим духом дишуть (П. Куліш).

вогне́м (по́лум’ям, пе́клом і т.ін.) ди́хати на кого, рідше проти кого, чого і без додатка. Дуже сердитися, гніватися, виявляти недоброзичливість до когось. (Харитина:) Серцем чую, що тут всі проти мене вогнем дишуть (І. Карпенко-Карий); — В мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише (І. Нечуй-Левицький); — Треба тікати звідси! — говорив Остап Соломії… — Раду на мене пеклом дише за свою — цур їй! — носату циганку (М. Коцюбинський); Він (Козак Мамай) чортом дихав проти всякого панства, проти кривди, проти горя людського (О. Ільченко); — Як бачу, що хтось до мене з щирим серцем, так я до його (нього); ну, вже коли я бачу, що злом дихає, так і я не кохатиму… (В. Винниченко); // Бути дуже розлюченим, роздратованим і т. ін. Бісом дише Агамемноненко Галес І бистрим бігом все колише, неначе в гніві сам Зевес (І. Котляревський); (Цокуль:) Ну, Мелашка, то прямо чортом дише!.. Треба і її чим-небудь загодить

ди́хати (жи́ти, життя́) не дава́ти кому і без додатка. Створювати тяжкі, нестерпні умови для кого-небудь, настирливо докучаючи, набридаючи чимсь. (Секлета Семенівна:) Ну за що ти мене образив..? За віщо? Ти справді дихати спокійно не даєш! (М. Куліш); — А як не дають жити? Що тоді? (Панас Мирний); Видима смерть гналась за ними. Землею чеченські шаблі та броньовики, а з неба життя не давали французькі аероплани (О. Гончар).

ле́две (ле́две-ле́две) ди́хати. 1. Дуже хворіти, тяжко нездужати. Вона (Уляна) бачила сама, що Івась ледве дише… Надія .. стала застигати, холонути в її серці (Панас Мирний); Нездужає Катерина, ледве-ледве дише (Т. Шевченко); // Бути слабим, безсилим. (Маруся (сідає на камені):) Я втомилась… Я ледве дишу. Сила моя десь дівається (І. Нечуй-Левицький). 2. Причаївшись, не виявляти себе. А я все мовчу та ледве дишу, а вони стукають у двері, аж двері тріщать (І. Нечуй-Левицький).

мовчи́ та диш, жарт. Уживається як порада кому-небудь вести себе спокійно, нічим не виявляти себе; сиди тихо. — Викинь лиш дур з голови; удар лихом об землю,— мовчи та диш! (І. Котляревський); — Ні, козаче, викинь із голови, щоб відсіля втекти. Мовчи та диш, а то щоб й тебе на локшину не покришили (Г. Квітка-Основ’яненко); Пішла між рибами про неї (Щуку) всюди слава, Сміються всі, карасики найбільш: “Догралася! Тепер мовчи та диш, Безхвостая проява!” (Л. Глібов). цить та диш. Є ситуація, коли краще тінню усмішки прикритись, прикусити язика, або, як дехто каже з камишанських: цить та диш (О. Гончар).

на ла́дан ди́хати. 1. Бути безнадійно хворим, близьким до смерті; помирати. (Флорентієць:) Він вже старий. Він дихає на ладан (М. Костомаров); (Тарас:) Багато вже не стало тих, що воювали вмісті (разом) ви!.. Один Кадило ще живий, та й той на ладан дише (І. Карпенко-Карий); Знає толк на травах (знахарка). Колись мій батько на ладан дихав, а вона дала йому настойку на якомусь корені — і пішов старий (М. Стельмах). на часни́к ди́хати. Давно уже говорили, що Лисун (дід) на часник дише, а він усе хрипів у землянці своїй (В. Дрозд). 2. Бути зношеним, ветхим; розвалюватися, розпадатися від довгого користування. А в лаві колія стара на ладан просто дише. От і виходить — на-гора півнорми і не більше (П. Дорошко). 3. Бути близьким до припинення свого існування. Австрія на ладан дихає .. Скрізь нас молотять, аж пір’я летить (Переклад С. Масляка).

не так (не тим ду́хом) ди́хати. Дивно, не так, як звичайно, поводитися. — Я давно помічаю, що він (фельдфебель) не так дише. Мені давно доводили, що він хвалився: коли б знайти яку заможну міщанку — оженився б (Панас Мирний).

одни́м ду́хом ди́хати. Бути одностайними, однаково настроєними, мати спільні наміри; дотримуватися спільних поглядів, думок і т. ін. — Та й у дворі (панському), ваше благородіє, небезпечно. І там вони (кріпаки) одним духом дишуть. Учора контору обікрадено (Панас Мирний); — Одно у нас товариство, одним дишемо духом (Б. Грінченко).

хо́лодом ди́хати на кого і без додатка. Бути занадто суворим у поводженні з ким-небудь. Третій брат, що ніби вас покривдив, Хоч він не дише холодом ніколи, Іде до вас, бо чув, що вам так прикро (А. Кримський); // Виражати надмірну суворість, недоброзичливість (про погляд, очі). Очі в обох (сестер) голубі.., але в Магди вони порожні і холодом дихають на людей (М. Томчаній).

чим ди́хає (ди́ше). Які настрої, погляди, інтереси і т. ін. у кого-небудь. При кожній нагоді все промацував (Гмиря) хлопця, чим він таки справді дихає, що воно за один (А. Головко); Кожного Оленка добре знає, дає влучну характеристику, бачить, хто чим дише (В. Кучер).

щоб так попра́вді ди́хав, перев. з особ. займ., лайл. Уживається для вираження незадоволення ким-небудь, зневаги до когось, побажання чогось поганого та лихого. — Козаки сидять згорнувши руки! — каже Шрам. — Щоб ви так по правді дихали. Коли б не козаки, то давно б вас чорт ізлизав (П. Куліш).

щоб (тобі́ (йому́, їм і т. ін.)) ди́хати не дало́, лайл. Уживається для вираження незадоволення, зневаги до кого-небудь, побажання чогось поганого. І тут неприємно вдарило Ганнине побажання: “Щоб йому дихати не дало! Хіба я води не даю?” (З журналу).

яки́м ду́хом ди́хає (ди́ше). 1. Які настрої, погляди, інтереси і т. ін. у кого-небудь. Приходить до мене, значить, замовник .. а я вже й приглядаюсь до нього: хто він і що він, яким духом дихає і чи варто йому вручити .. листівку (В. Логвиненко); Невістка разів з п’ять облатала і сорочки попрала, а то вже й бачу, яким духом дише (Ганна Барвінок). 2. на кого. Як ставиться хто-небудь до когось (перев. про негативне ставлення). — Ні, мамо, до Плачинди я не піду,— хмурніє парубок,— самі знаєте, яким він духом дихає на мене (М. Стельмах); — Не йми,— кажуть йому (старшини), — віри запорожцям .. Хіба не знаєш, яким вони духом на городову старшину дишуть? (П. Куліш).