ДИВ

вели́ким (ди́вним) ди́вом, зі сл. дивува́тися. Дуже, надто. Ускочивши в хату, він (Попенко) мав щось сказати Жукові — і великим дивом дивувався, як почув, що Жука вже немає і не буде (Панас Мирний); Бенедьо сидів в куті на своїм петеку і дивувався дивним дивом, що се мало значитися (І. Франко).

з до́брого ди́ва. Невідомо чому, без будь-якої причини. — Отакий сором на старість, як бачите, з доброго дива! (І. Нечуй-Левицький); — Ти думаєш, що оце мене так — з доброго дива — взяли й випустили на волю? (Панас Мирний); Біля борсукової нори до мене з доброго дива вчепилось запитання: чи бачить борсук сонце? (М. Стельмах).

з яко́го ди́ва. Чому, з якої причини? Поставив (Павло) повний глечик молока на стіл .. — На фермі дали. — З якого дива? — Завфермою розпорядився (Григорій Тютюнник).

з яко́гось ди́ва. З невідомих, незрозумілих причин; чомусь. І здалося раптом Орлюку, що впав він з якогось дива не на землю, а в дідів човен (О. Довженко).